Мама прилетіла на 40 днів. Зробила скорботний вираз обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи: «Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не жене

Свою маму в дитинстві я майже не пам’ятаю, мене виховувала бабуся. З’явилася на світ я від «нерозділеного кохання»: бігала за якимось заїжджим красенем, якому було все одно – де і з ким, і коли. Вона його любила, бігала слідом, сподівалася на взаємність, а він нею скористався. Звістка про те, що те, що він скоро стане батьком, відлякала ловеласа, і він втік. Причому взагалі, з кінцями, я навіть не уявляю який він, навіть фото немає. Та й грець із ним!

А ось для мами цей факт став неймовірним розчаруванням. Ні, не те, що я появилася, а то, ще її красень поїхав. Зі мною проблеми не було: бабуся жила самотньо, дідусь був уже на небесах, ось на неї і можна спихнути. Мати дізналася, що її коханий поїхав кудись під Львів, інтернету тоді на початку 90-х не було, вона поїхала на удачу – розшукати його. Бабуся була проти, але що вона могла зробити, коли вранці на ліжку, замість мами лежала записка з докладними описами її переживань і про те, що їй треба терміново виїхати. А мені ще й року не виповнилося! Вона змоталися, надовго, майже на все життя. Зрідка – дзвінки по телефону і короткі зустрічі. Свого красеня вона так і не знайшла.

Не знаю, чому у бабусі вистачило духу на якийсь час пробачити свою недолугу доньку, але мама все ж приїжджала. Пам’ятаю, мені було 6 років і ляльку «Барбі». Пам’ятаю тоді сильну суперечку матері з бабусею на кухні. А потім мій перший клас: мене веде бабуся в школу, а у всіх дітей є батьки. Мені дуже хотілося, щоб мама приїхала і побачила, який у мене гарний бант на голові. Але дива не сталося! Другий раз вона приїхала на мій ювілей в 10 років. Вона розповідала, що живе разом з якимось чоловіком, але взяти мене не може – живуть в орендованій кімнаті. Чесно кажучи, на той час мене вже «відпустило» від матері, я і не збиралася їхати і бабусю покидати.

А потім мама приїхала на мої 16 років, причому була при надії. Привезла мені золоті сережки, і про щось довго говорила з бабусею в кімнаті. Після цієї розмови бабуся на їй казала: «Геть! Забирайся геть! Щоб я цього більше не чула! ». Мама поїхала, а я все бабусю випитувала, про що була розмова, але вона мовчала. Це тільки зараз я дізналася, що мама вмовляла бабусю продати квартиру, поміняти дві кімнати на одну або хоча б продати дідову дачу. Їй дуже потрібні були гроші – мовляв, друга донька скоро з’явиться, вона така ж внучка. Але бабуся її прогнала. Це потім мені мама розповіла про це.

Після цього випадку мама практично зникла, навіть не дзвонила. Вже з’явився інтернет, я її знайшла у одній із соцмереж. Але вона до мене якось холодно поставилася, прийняла в друзі, але нічого мені особливого не писала. Я просто в фотографіях стежила за її життям: ось вона, її співмешканець, маленька дитина, маленька кімната, відпочинок на річці, корпоратив на роботі та інше. Я закінчила музичний коледж, почала зустрічатися з хлопцем, але коли мені було 22 роки, моя бабуся сильно занедужала. Там все зразу. Сім років ми воювали з її болячками, навіть довелося дачу продати – так дорого коштувало лікування. Я навіть зі своїм хлопцем розлучилася – він не розумів: чому стільки галасу заради літньої жінки ?! Але в середині цього літа бабусі не стало. Мама навіть попрощатися не приїхала!

Зате вона прилетіла на 40 днів. Зробила скорботний вираз обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи: «Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не жене. Будеш жити в кімнаті зі своєю сестрою. Ви з бабусею самі винні – необдумано продали дачу, а так би ми розмінялися з доплатою!». Ось це так! Необдумано! Так ми цими грошима бабусі роки життя продовжили! І не можу я з ними жити – вони мені чужі: і вона, і цей її співмешканець, за якого вона навіть заміж не вийшла, і сестра-підліток! А вони вже речі почали пакувати.

Я не знаю що робити. Бабуся дійсно не написала заповіту, не до цього було, але ж я вважала, що автоматом успадкую цю квартиру, тим більше ми прописані в ній тільки вдвох були. Знаючі люди мені говорять: відстоюй свої права в судах до останнього! Я буду відстоювати! Правда там вся наша рідня, напевно, буде на боці мами – з нею всі дружать, а бабусю мою чомусь не дуже любили, вважали, що це вона вигнала маму з дому, коли я появилася. А я ще й заміж хочу вийти, свою сім’ю завести, своїх дітей! Ну чому я повинна жити в кімнаті з сестрою як дівчисько? Шкода, що не було заповіту. Як мені тепер вчинити правильно?

Фото – ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Мама прилетіла на 40 днів. Зробила скорботний вираз обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи: «Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не жене