Мама прилетіла на 40 днів. Зробила скорботний вираз обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи: «Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не жене

Україна

Свою маму в дитинстві я майже не пам’ятаю, мене виховувала бабуся. З’явилася на світ я від «нерозділеного кохання»: бігала за якимось заїжджим красенем, якому було все одно – де і з ким, і коли. Вона його любила, бігала слідом, сподівалася на взаємність, а він нею скористався. Звістка про те, що те, що він скоро стане батьком, відлякала ловеласа, і він втік. Причому взагалі, з кінцями, я навіть не уявляю який він, навіть фото немає. Та й грець із ним!

А ось для мами цей факт став неймовірним розчаруванням. Ні, не те, що я появилася, а то, ще її красень поїхав. Зі мною проблеми не було: бабуся жила самотньо, дідусь був уже на небесах, ось на неї і можна спихнути. Мати дізналася, що її коханий поїхав кудись під Львів, інтернету тоді на початку 90-х не було, вона поїхала на удачу – розшукати його. Бабуся була проти, але що вона могла зробити, коли вранці на ліжку, замість мами лежала записка з докладними описами її переживань і про те, що їй треба терміново виїхати. А мені ще й року не виповнилося! Вона змоталися, надовго, майже на все життя. Зрідка – дзвінки по телефону і короткі зустрічі. Свого красеня вона так і не знайшла.

Не знаю, чому у бабусі вистачило духу на якийсь час пробачити свою недолугу доньку, але мама все ж приїжджала. Пам’ятаю, мені було 6 років і ляльку «Барбі». Пам’ятаю тоді сильну суперечку матері з бабусею на кухні. А потім мій перший клас: мене веде бабуся в школу, а у всіх дітей є батьки. Мені дуже хотілося, щоб мама приїхала і побачила, який у мене гарний бант на голові. Але дива не сталося! Другий раз вона приїхала на мій ювілей в 10 років. Вона розповідала, що живе разом з якимось чоловіком, але взяти мене не може – живуть в орендованій кімнаті. Чесно кажучи, на той час мене вже «відпустило» від матері, я і не збиралася їхати і бабусю покидати.

А потім мама приїхала на мої 16 років, причому була при надії. Привезла мені золоті сережки, і про щось довго говорила з бабусею в кімнаті. Після цієї розмови бабуся на їй казала: «Геть! Забирайся геть! Щоб я цього більше не чула! ». Мама поїхала, а я все бабусю випитувала, про що була розмова, але вона мовчала. Це тільки зараз я дізналася, що мама вмовляла бабусю продати квартиру, поміняти дві кімнати на одну або хоча б продати дідову дачу. Їй дуже потрібні були гроші – мовляв, друга донька скоро з’явиться, вона така ж внучка. Але бабуся її прогнала. Це потім мені мама розповіла про це.

Після цього випадку мама практично зникла, навіть не дзвонила. Вже з’явився інтернет, я її знайшла у одній із соцмереж. Але вона до мене якось холодно поставилася, прийняла в друзі, але нічого мені особливого не писала. Я просто в фотографіях стежила за її життям: ось вона, її співмешканець, маленька дитина, маленька кімната, відпочинок на річці, корпоратив на роботі та інше. Я закінчила музичний коледж, почала зустрічатися з хлопцем, але коли мені було 22 роки, моя бабуся сильно занедужала. Там все зразу. Сім років ми воювали з її болячками, навіть довелося дачу продати – так дорого коштувало лікування. Я навіть зі своїм хлопцем розлучилася – він не розумів: чому стільки галасу заради літньої жінки ?! Але в середині цього літа бабусі не стало. Мама навіть попрощатися не приїхала!

Зате вона прилетіла на 40 днів. Зробила скорботний вираз обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи: «Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не жене. Будеш жити в кімнаті зі своєю сестрою. Ви з бабусею самі винні – необдумано продали дачу, а так би ми розмінялися з доплатою!». Ось це так! Необдумано! Так ми цими грошима бабусі роки життя продовжили! І не можу я з ними жити – вони мені чужі: і вона, і цей її співмешканець, за якого вона навіть заміж не вийшла, і сестра-підліток! А вони вже речі почали пакувати.

Я не знаю що робити. Бабуся дійсно не написала заповіту, не до цього було, але ж я вважала, що автоматом успадкую цю квартиру, тим більше ми прописані в ній тільки вдвох були. Знаючі люди мені говорять: відстоюй свої права в судах до останнього! Я буду відстоювати! Правда там вся наша рідня, напевно, буде на боці мами – з нею всі дружать, а бабусю мою чомусь не дуже любили, вважали, що це вона вигнала маму з дому, коли я появилася. А я ще й заміж хочу вийти, свою сім’ю завести, своїх дітей! Ну чому я повинна жити в кімнаті з сестрою як дівчисько? Шкода, що не було заповіту. Як мені тепер вчинити правильно?

Фото – ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN