Мама не любила Славка. Щоб він не робив, як би не намагався догодити матері, їй було все не те і не так. За молоком, хлібом збігати – будь ласка, підлоги підмете, пил витре, але мама ніколи не похвалить, щоб він не зробив. Інша справа його старша сестра Зойка

Україна

Розумниця, красуня, відмінниця, що подає надії. Зойка була високою, стрункою дівчиною, з довгими, товстими косами. Мама всім хвалила Зою, говорила, що донька – просто золото, і на неї чекає прекрасне майбутнє.

А що він, маленький, миршавий, рудий хлопчак. Навчався Славчик середньо, особливо не балувався, був ні кращий і не гірший за інших.

Справа, було, напевно, в його батькові Толику. Перший чоловік його матері Зінаїди Олексій, був успішним інженером, працював на заводі, у них була дружна, правильна сім’я. Нещасний випадок зруйнував цю ідилію, Олексія не стало. Зінаїда впала в зневіру, залишившись з маленькою донькою на руках.

Через рік до неї почав свататися рудий слюсар Толик. Він переконав Зінаїду, що з ним їй буде легше, все ж який – неякий, а чоловік в домі. Зарплату обіцяв віддавати їй, лагодити все в домі, виховувати Зойку, і міцно кохати Зіну.

Відео дня:

Після довгих залицянь, Зіна здалася. Любові ніякої у неї не було, нормальний зразковий чоловік, працьовитий, та й Зойці потрібен батько. Знову ж таки, в домі то одне поламається, то інше.

Через рік на світ з’явився Славчик, копія батька. Руде волоссячко, брів майже не було. Зіна одразу не злюбила цю галасливу грудочку. Вона вважала його якимось непорозумінням, їй вистачало Зої, другу дитину вона не хотіла, а вона ось з’явилася.

Толик з часом почав випивати, йому важко було дивитися на вічно невдоволене обличчя дружини, і слухати, як їй все це набридло. У підсумку він пішов до своєї приятельки по чарці. Зінаїда всю невиказану злість виливала на сина.

– Ось же з’явився ти на мою голову, жили собі спокійно з Зоєчкою, ні ж, батько твій підвернувся. І ти, мабуть, таким же станеш, ти ж його копія.

Маленький Славік усіма силами намагався догодити мамі. Щовечора у них був ритуал. Вони дивилися чорно-білий телевізор, Зойка сідала матері в ноги, і та розчісувала їй волосся. Вони жартували, сміялися, обговорювали світле Зоїне майбутнє.

Мама кожен раз примовляла, дивлячись телевізор:

– Оце був би у нас кольоровий телевізор, квіти, природа, все, що там показують, було б кольоровим, яскравим, а так не цікаво навіть дивитися…

А Славік сидів тихенько в кріслі, обнявши свого пошарпаного одного ведмедика, і мріяв, що коли виросте, обов’язково купить мамі кольоровий телевізор.

Потім Зоя йшла в кімнату, а мама мовчки дивилася телевізор. Це був час Славки. Він приносив мамі чай і теплий плед, накривав їй ноги, і вона засинала.

Коли мама була в гарному настрої, вона могла куйовдити волосся Славіку, насипати жменю цукерок із серванта. Це були щасливі хвилини для нього, адже мама звернула на нього увагу, і не лається.

Зойка закінчила школу з медаллю, і вступила до медичного інституту. Мати дуже пишалася нею, адже Зоя стане лікарем, а це дуже потрібна, і шанована професія.

На другому курсі Зойка вийшла заміж і залетіла. Інститут довелося покинути. Появився син, і мати весь вільний час проводила у Зойкою, допомагаючи їй з дитиною.

Потім народився ще один син, і кар’єра лікаря розтанула, як в білому полі дим. Не було вже ніякого бажання потім продовжувати навчання. Мама була дуже засмучена, але заспокоювалася тим, що на медсестру Зойка точно вивчиться.

Славка закінчив школу, вступив до торговий технікум. Почалися суворі 90-е. Друг запропонував йому організувати кооператив з продажу газового обладнання. Справи йшли у них непогано. Мама не вірила в успіх їх кооперативу, поки Славко притягнув величезний телевізор Sony.

– Славіку, ти де його взяв? Він же імпортний, коштує купу грошей, звідки вони у тебе?

– Мам, ми ж з Вітькою працюємо, ти забула? Знайомий запропонував купити новий телик, я і купив, ти ж завжди мріяла про кольоровий, тепер будеш дивитися квіти, природу в кольорі.

Матір посміхнулася, і погладила Славчика по волоссю. Це була для нього найкраща нагорода. Кооператив процвітав. Слава зробив ремонт, обставив квартиру сучасними меблями, купив машину. Мати сприймала це, як належне. Частину грошей, що він їй давав, вона відносила Зойці, у якої справи були не важні.

Зоїн чоловік сидів без роботи, скоротили, а вона працювала медсестрою в місцевій поліклініці, грошей вічно не вистачало.

Славко одружився з гарною дівчиною, і переїхав в свою власну квартиру. Матір він провідував часто, завжди приносив повну сумку продуктів і давав грошей, які вона потім відносила Зої. Він знав це, але мовчав.

Мати злягла несподівано, відмовили ноги. Славік приводив найкращих докторів, але всі розводили руками. Мати стала лежачою, за нею потрібен був догляд. Зоя прийшла до нього з розмовою.

– Слав, давай здамо маму в спеціальну клініку, де за такими доглядають, у тебе ж є гроші. Я не зможу за нею доглядати, у мене двоє дітей і чоловік безробітний, ніяк не можу. Тобі теж воно не треба, ти чоловік, дружині твоїй чужа людина, та й працює вона, що ж через матір роботу кине?

– Зою, маму я нікуди не здам, заберу до себе, квартира велика, місця всім вистачить. Дружина буде допомагати, найму доглядальницю, але матір я не кину.

Зойка зраділа такому результату, і тут же попросила грошей у нього. Славік ніколи не відмовляв, знаючи, що вона їх не поверне.

Квартиру матері він продав, більшу частину грошей віддав Зої, а решту витрачав на доглядальницю і ліки для матері. Зойка приходила рідко, їй важко було бачити немічну матір. Та дуже раділа кожному її приходу, особливо, якщо вона приходила з дітьми.

Якось мати занедужала сильніше, лікували її вдома. Їй ставало все гірше, нічого не допомагало. Славчик гладив її по голові, і запевняв, що все буде добре. Мама попросила його сісти.

– Славчику, синку, прости мене, я тобі стільки клопоту додаю. Знаєш, а я ж все життя своє присвятила Зої, все для неї робила, старалася, а тебе не помічала, думала, ти такий же, як батько будеш. А ти таким хорошим чоловіком виріс, прости, мене, синку, що недодала тобі материнської любові і ласки…

Славік мовчки слухав її, і з його очей лилися рясні сльози. Він все життя намагався завоювати мамину любов, і ось, здійснилося.

Мами не стало, не впоралася. Славік дуже сумував, і майже щодня носив квіти на її могилку.

Як часто батьки бувають несправедливі до дітей, недодають їм своєї любові, не займаються ними. А діти ж все бачать, і відчувають. Поки не пізно, обійміть свою дитину, скажіть, що любите її, і у дитини на душі буде справжнє свято.

Автор: Татьяна “Нотатки оптимістки”.

Фото – ілюстративне.

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN