Уявіть собі картину: за вікном гуркочуть ракети, десь у лікарні бореться за життя близька людина, а ви… змушені сміятися в кадрі. Звучить як поганий жарт? Для багатьох українців це, на жаль, щоденна реальність. І Леся Нікітюк — не виняток.
Зірка шоу «Хто зверху?» зробила болісне, але надзвичайно чесне зізнання. Вона розповіла, як поєднує зйомки різдвяних комедій із жахом війни та особистою трагедією. Це не просто історія про роботу. Це сповідь людини, яка балансує на межі нервового зриву, але не здається.
Друг у реанімації та сміх у кадрі: парадокс виживання
Повертаючись до Києва з Тернополя, де Леся відвідувала друга в лікарні, ведуча не стримувала емоцій. Її друг зараз у реанімації. Кожна хвилина — на вагу золота. А тим часом графік зйомок не чекає.
«Здавалося б, абсолютний сюр. Війна, ракети, смерті невинних людей. Але є основні важелі, які тримають мене на плаву і не дають мене зламатися», — ділиться Нікітюк.
Цей контраст між життям і смертю, між сміхом у студії та тишею реанімації — те, що Леся називає головним парадоксом нашого часу. Вона не приховує: моральний стан важкий. Тиск колосальний. Але зупинитися — означає дати війні перемогти себе внутрішньо.
Чому робота стає єдиним порятунком?
Багато хто може запитати: як можна знімати комедії, коли країна в крові? Леся дає чітку відповідь. Робота для неї — це не втеча від реальності. Це спосіб зберегти віру в майбутнє.
«Коли я виходжу на майданчик, я працюю і моя віра в те, що ми повернемо собі нормальне життя й існування, міцніє. І, коли ви подивитеся за декілька місяців цей контент, я вірю, що так буде», — зазначає телеведуча.
Кожен відснятий кадр, кожна посмішка в ефірі — це маленький цеглинка у фундаменті перемоги. Це доказ того, що попри всі зусилля ворога знищити нашу ментальність, ми продовжуємо жити, творити і вірити.
Нагадаємо, нещодавно Леся з сином була змушена тимчасово покинути столицю через масовані атаки окупантів. Але навіть страх за власне життя не змушує її кидати справу, яка дає надію мільйонам.
А як ви справляєтеся з емоційним тиском? Чи допомагає вам робота відволіктися, чи навпаки — потребуєте повної тиші? Діліться своїм досвідом у коментарях та підтримайте один одного лайками!
