Коли Роман приїхав до будинку, на нього там вже чекали. Тремтячими руками він взяв 10 гривень, і пообіцяв з’явитися через три дні. Це були найдовші дні в його житті.

Романа я знала з самого дитинства, ми навчалися в одному класі, але стосунки в нас були лише дружні. Коли він навчався в старших класах, його батьки поїхали працювати закордон, а він жив з бабусею. В школі Роман навчався не дуже, потім пішов в армію, а після влаштувався водієм, розвозив продукти харчування по школах, дитячих садках, лікарнях, і в один дитячий будинок, який знаходився в сусідньому селищі.

Якось в черговий раз, коли він привіз продукти в той дитячий будинок, до нього підбіг маленький хлопчик восьми років. Він простягнув Роману десять гривень і жалібно попросив:

– Дядьку, купіть мені будь ласка за ці гроші в місті ляльку, вона мені дуже потрібна, бо через тиждень у моєї сестрички буде день народження і я хочу їй зробити подарунок.

Роман не знав як себе повести. Прохання хлопчика його дуже розчулило, він хотів сказати, що не треба ніяких грошей, я й так куплю найкращу ляльку. Але Роман подумав, що так він занизить самооцінку хлопчика, який вважає себе старшим братом і має турбуватись про свою сестричку.

– Як тебе звати? – Запитав Роман у хлопчика.

– Денис. – Впевнено сказав малий.

– А сестричку твою як звати? – Знову запитав Роман.

– Наталя. – Відповів хлопчик.

Роман взяв десять гривень, які дав хлопчик і пообіцяв, що коли приїде наступного разу, то обов’язково привезе найкращу ляльку.

Всю дорогу, поки Роман їхав, цей хлопчик не виходив у нього з голови. Він такий маленький, а поводить себе як доросла людина, яка має певну відповідальність перед молодшою сестрою. Роман прямо гордився тим, що є такі турботливі діти.

Доїхавши до першого ж магазину іграшок, Роман купив найкращу ляльку яка була в магазині, зрозуміло, що не за десять гривень, а за півтори тисячі гривень.

Через три дні Роман знову поїхав на доставку продуктів. Коли він під’їхав до дитячого будинку, Денис уже чекав його.

– Привіт, Денисе, – привітався Роман.

– Доброго дня, а ляльку Ви купили? – Запитав хлопчик.

– Звісно, купив, тільки я ось думаю, день народження у Наталі через чотири дні, де ти будеш цю ляльку від неї ховати? – Запитав Роман.

– Поки що не знаю. – Хлопчик трохи замислився. Тоді Роман запропонував:

– Давай ми з тобою домовимося так, через чотири дні, з самого ранку, я приїду до тебе і привезу подарунок для сестрички.

Роман показав Денису ляльку яку купив і в хлопчика на очах з’явилися сльози радості, він посміхався і здавалося був самою щасливою дитиною в світі.

Як і домовились, через чотири дні Роман привіз подарунок, а на додачу купив великий торт, який з дозволу вихователів передав дітям.

Пройшов майже рік. З тих пір у Романа з Денисом зав’язалась справжня чоловіча дружба. Кожного разу, коли Роман привозив продукти, Денис зустрічав свого друга, і щоразу намагався пригостити його то яблуком, то цукеркою. Роман в свою чергу також приїжджав не з пустими руками.

Але якось, одного разу Дениса не було на місці. Виявилося, що хлопчика переводять в іншу школу, а сестра Наталя залишається тут. За цей час Роман дуже прив’язався до дітей і вирішив кардинально змінити долю свою і Дениса з Наталею.

Він, не довго думаючи, звернувся до керівництва дитячого будинку з проханням усиновити дітей. Ця процедура зайняла не мало часу. В Романа з матеріального боку було все дуже добре. Заробітна плата у нього була вище середньої, батьки давно жили за кордоном і допомагали фінансово, будинок теж у нього був власний і великий. Але була одна проблема, у Романа не було дружини. На той момент він навіть ні з ким не зустрічався. І тоді Роману прийшла в голову ідея, з якою він звернувся до мене.

Роман запросив мене на вечерю в кафе, де без зайвих слів запропонував вийти за нього заміж. Чесно кажучи, я була збентежена. Але коли він пояснив ситуацію в якій опинився і що це так би мовити тимчасово, я трохи подумала і погодилась. Вже через три місяці діти жили в будинку Романа. Вони всі троє, були найщасливішими в світі. Я часто приходила до них в гості, допомагала по господарству і сама не помітила як прив’язалася до них всією душею. Через тиждень я з речами стояла на порозі у Романа, він був не проти.

З тих пір минуло шість років. У нас чудова й дружна сім’я. А згодом у нашій сім’ї народився наш спільний з Романом син, йому щойно виповнився рік. Для Дениса й Наталі ми тато й мама, так вони почали нас називати як тільки я переїхала до них. А та лялька, й досі в нас у будинку на самому почесному місці.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Коли Роман приїхав до будинку, на нього там вже чекали. Тремтячими руками він взяв 10 гривень, і пообіцяв з’явитися через три дні. Це були найдовші дні в його житті.