Коли діти виросли – вони відразу ж покинули рідний дім при першій можливості. Спочатку я не розумів всієї ситуації. Мені здавалося, що ними керує їх молодість і бажання відкривати все нове. Сам такий був і тікав подалі від дому в пошуках пригод і кращого життя. Ще тоді я помітив по поведінці дружини, що тут напевно щось не так

Україна

Я завжди все робив заради сім’ї і ніколи не нехтував спілкуванням з нею. Ми з дружиною були разом більше 30 років. Коли нам було по 30, то вона подарували нам двох діточок і саме в той момент я відчував себе найщасливішим у світі. Я почав краще і з завзяттям працювати, був добрим і відповідальним. Завжди намагався виховувати і давати розумні поради. Однак так думав тільки я.

Коли діти виросли – вони відразу ж покинули рідний дім при першій можливості. Спочатку я не розумів всієї ситуації. Мені здавалося, що ними керує їх молодість і бажання відкривати все нове. Сам такий був і тікав подалі від дому в пошуках пригод і кращого життя. Ще тоді я помітив по поведінці дружини, що тут напевно щось не так.

Згодом вони почали менше з нами спілкуватися або зовсім ігнорували всі наші дзвінки. Спочатку я цього не розумів, а потім вирішив поговорити з дружиною, яка розповіла мені про їх нелюбов до мене. Виявляється, вся моя турбота і виховання виглядали як постійні повчання, нав’язливість і десь навіть надокучливість. З самого їхнього дитинства я намагався дати їм багато знань, а на ділі лише обмежував і примушував до постійного зубріння.

І прекрасно я розумію, що ніколи особливо не запитував, чим вони цікавляться. Я навіть не знаю, що їм зараз цікаво. Мені чомусь завжди здавалося, що вони підуть по моїх стопах. Стануть такими ж інженерами, як і я. А в підсумку я дізнаюся від дружини, що їм був цікавий дизайн і мистецтво. Їм є за що мене недолюблювати, і я їх не звинувачую.

Проблема в тому, що я не знаю, як все виправити. Я стільки років сліпо діяв і нічого не бачив. За спиною роки помилок. Їх не можна виправити не те що відразу, а навіть за кілька років. Від цього стає ще важче.

Мене також дивує те, чому ніхто мені нічого не сказав. Дружина так і не збиралася розповідати всі обставини до тих пір, поки я її не спитав. Про це я її теж запитав, на що почув лише про побоювання щодо мого характеру. Так, я жорстка людина, але ж не настільки, щоб не визнавати свої помилки.

І тепер, коли для мене все стало ясним, я загруз в ще більшому тумані. Як налагодити діалог. Що сказати при першій зустрічі і в якому напрямку потрібно рухатися? Все це настільки незбагненно, що здається неможливим.

Страшно ще й від того, що ніхто не зможе мені в цьому допомогти, так як тут щось виправити можу тільки я і ніхто інший. Дружина і сама не знає, як до них підступитися, а я і поготів. Адже вона знає їх краще, ніж я. Чесно кажучи навіть віри в те, що це коли-небудь зміниться, у мене теж не залишилося.

Порадьте будь ласка щось!

Взято з мережі. Фото – ілюстративне.

Источник

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN