– Кохаю її, ти життя влаштовуй, як можеш, на мене не надійся. До тебе не повернуся ніколи. Двадцять років спільного життя чорним хрестом перехрестив

Білий лебідь плавав по озері кругами. По воді теж розходилися круги, утворюючи дивні картини з тремтливих маленьких хвильок, які дріботіли до берегів.

Лебідка сиділа на гнізді. Лише її білява голівка визирала з осоки. Марія дивилася на все це, наче зачарована. Якби їй зараз пензля і фарби, то б змалювала ту невимовну красу серпневого довкілля.

За матеріалами – Наш День.

Сиділа біля маленького джерельця, що жебоніло свою веселу пісеньку, на розстеленій хустині, одинока, пригнічена. Та хвиля радості і замилування природою була зовнішньою, а всередині – порожнеча. Сонце стояло високо над головою, але спеки не було.

– Таке безлюддя, тільки я і лебеді, – усміхнулася сумовито.

Додому їй не хотілося йти, вірніше сказати – боялася заповнювати порожнечу негативом. Краще хай би вона була в ній, ніким не займана, жила ж так десять років і нічого.

А тут…

Коли Мирон поїхав до Англії, то Марія не могла ще довго прийти до себе. Плани складали веселкові, а вийшло по-іншому. Вони фіктивно розлучилися і Мирон взяв фіктивний шлюб з жінкою, яка теж таким чином вирішила виїхати за кордон. Щоб не було жодних здогадок в посольстві, вони зробили весільні фотографії, ходили вирішувати питання з еміграції. І, як кажуть у нас, «знюхалися».

Запав Мирон на молодшу від Марії на десять років Катерину і в день від’їзду, наче громом оглушив дружину.

– Кохаю її, ти життя влаштовуй, як можеш, на мене не надійся. До тебе не повернуся ніколи.

Двадцять років спільного життя чорним хрестом перехрестив.

Марія думала тоді, що не зможе забути, та час – добрий лікар. Якось знайома порадила Марії:

– А ти вважай, що його не стало. Нема його і все, не думай, що там, далеко від тебе діється. Думай про себе, про своє життя.

– Ой, яке там життя? – схлипувала Марія.

– Тихо, тихо… Не слаба, слава Богу, мудра, наче, а так над собою побиваєшся. Плюнь і розітри!

Добре їй говорити – плюнь. Чужа порада – добра розрада. Мабуть, з півроку світу Божого не бачила жінка. Мила підлогу в супермаркеті і поливала її солоними слізьми. Не підіймала ні на кого очі, наче весь світ і всі люди знали про її сором. А то якось, в неділю, прокинулася раненько і вирішила до церкви піти. Глянула в дзеркало і не впізнала себе. Сива, замучена життям жінка, дивилася на неї.

– Добре, що хоч син далеко, не бачить мене, – гірко усміхнулася.

Пішла до церкви, помолилася. По дорозі додому повернула до перукарні, наче якась сила підштовхнула її туди. А в понеділок одягнула джинси, які колись заховала далеко в шафу, а тепер схудла і вони якраз придалися. Підфарбувала губи у колір рожевої кофтинки і не пішла на роботу – полетіла на крилах.

– О, в нас нова прибиральниця! Це хто прийшов замість Марії Сергіївни, а я не знаю? – директор з цікавістю подивився на неї.

– Жартуєте? – знітилася Марійка.

– Це ви жартуєте, свою красу стільки часу під хустиною ховали. До речі, ви якусь освіту маєте?

– Торгівельний технікум закінчила у свій час.

– На базу підете працювати, місце звільнилося, і зарплата там в два рази більша.

– Чому б і ні! – оптимістично сказала Марія, сама собі дивуючись.

Відтоді її життя змінилося. Заочно закінчила інститут підприємництва і бізнесу, стала заступником директора. З колишньої сірої мишки вона перетворилася на справжню бізнес-леді – ділову, впевнену в собі жінку, але коханої людини так і не з’явилося в її житті. І ось цей телефонний дзвінок з Англії: «Пробач, я зробив помилку. Завтра виїжджаю додому…»

Автор – Раїса ОБШАРСЬКА. м. Чортків.

Фото – pixabay.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

– Кохаю її, ти життя влаштовуй, як можеш, на мене не надійся. До тебе не повернуся ніколи. Двадцять років спільного життя чорним хрестом перехрестив