Його мама прийняла мене як рідну. Знаючи, що я сирота, ніколи не дорікала, якщо у мене щось не виходило, а пояснювала і показувала, як робити правильно. Навіть, тоді коли не стало мого чоловіка, ця жінка підтримувала мене і попросила залишитись жити з нею. Але роки пройшли. Я хочу жити далі, але не можу. Мама мого покійного чоловіка настільки опікує мене, що я вже й дихнути вільно не в змозі

Україна

Зі своїм чоловіком я познайомилася в вісімнадцять років і практично відразу ж вийшла за нього заміж. Справа в тому, що я жила зі старою бабусею на знімній квартирі. Батьки мої пішли у засвіти ще, коли мені було п’ять років, з тих пір моїм вихованням займалася бабуся. І ось як тільки мені виповнилося вісімнадцять років, бабусі не стало. Вона мала негаразди зі здоров’ям вже багато років, але як нібито трималася з останніх сил до мого повноліття, щоб я не потрапила в дитячий будинок.

Я відчувала себе самотньо, але на щастя це тривало недовго. Незабаром я познайомилася з прекрасним, добрим і чуйним хлопцем за якого незабаром вийшла заміж. На цьому наполягла його мама. Коханий запропонував мені переїхати до нього, але майбутня свекруха сказала, що прийме в будинок тільки законну дружину. Так ми й одружилися.

Його мама прийняла мене як рідну. Знаючи, що я сирота, ніколи не дорікала, якщо у мене щось не виходило, а пояснювала і показувала, як робити правильно. Завдяки свекрусі я навчилася шити для себе красиві сукні. А коли через два роки у нас з чоловіком знайшлася дочка, то його мама у всьому мені допомагала. Мало того, що вона всьому мене навчила, так ще й завжди була рада посидіти з онукою, щоб ми могли з чоловіком сходити, наприклад, в кінотеатр або просто побути удвох. Але шлюб мій був недовгим. Через необережність на будівництві – мого чоловіка не стало. І якби не свекруха, то я не знаю, як пережила б цю втрату.

Мій коханий був найкращим чоловіком і батьком нашої дочки, про якого я могла б тільки мріяти. Його мама стала мені справжньою опорою. Вона попросила мене залишитися жити у неї, чому я тільки зраділа. Адже, якщо чесно, я не знала, куди йти з чотирирічною донькою.

Але ось з тих пір пройшло три роки, і я вже пошкодувала про своє рішення. Втративши сина, свекруха вирішила вилити всю любов на мене. Так, вона дуже допомагає, але її турбота вже перевантажує мене. Без її відома я не можу нікуди піти, нічого зробити. Мені вже хочеться далі жити. Свого чоловіка я дуже любила, але не можу ж я усе життя бути самотньою. А свекрусі незручно сказати, що я йду на побачення.

Доньці вже сім років і я могла б з’їхати на знімну квартиру. Але я не знаю, як про це повідомити мамі покійного чоловіка. Адже крім усього у мене прокидається почуття провини, що в складний час мого життя свекруха мене підтримала, а я тепер я хочу її покинути. Я дуже вдячна їй, але і жити разом далі мені нестерпно. Вона в курсі всіх подробиць мого життя. Коли я не вдома, то постійно дзвонить і переживає. А вдома я ніколи не можу нічого приготувати і зробити, тому, як заздалегідь все вже зроблено нею. Загалом я не відчуваю себе господинею свого життя. Але і переїжджати поки не наважуюся. Дуже не хочу образити цю добру жінку. Порадьте, як бути?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.


Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN