Іван в Емілії душі не чув. І Іринку полюбив з першої зустрічі. Зіграли скромне весілля. Білу сукню вдруге Емілія одягати не стала. Навіщо? Все рівно спогади про перше весілля нікуди не ділися, і біль не зникла, просто притупилася злегка

Моя подруга, Емілія, вийшла заміж дуже рано, ще на першому курсі вчилася. Чоловік її, Борис, був трохи старший, але теж ще студент. Перші роки жили від стипендії до стипендії, потім почали непогано заробляти. На світ з’явилася дівчинка Іринка. Емілія в доньці душі не чула. А чоловік, як любив маленьку спадкоємицю, словами не передати! З першого дня життя Іринка стала татовою принцесою.

Здавалося, попереду молоду сім’ю чекає безхмарне майбутнє. Але прийшла біда. У двадцять п’ять років Емілія стала вдовою. Таксі, в якому Борис повертався додому, врізалося у вантажівку…

Емілія і Іринка залишилися удвох. Перший час Емілія навіть дивитися на інших чоловіків не могла. Тільки через три роки зважилася піти на побачення. Але, на щастя, їй пощастило. Іван в ній душі не чув. І Іринку полюбив з першої зустрічі. Зіграли скромне весілля. Білу сукню вдруге Емілія одягати не стала. Навіщо? Все рівно спогади про перше весілля нікуди не ділися, і біль не зникла, просто притупилася злегка.

Але тут прийшла нова біда. Захворіла Іринка. Лікар поставили діагноз… Почалася довга боротьба з хворобою. Маленька Іринка була дуже сміливою. Тільки одного разу запитала маму так серйозно:

– Це, значить, я тепер тата побачу?

– Побачиш, – Емілія намагалася, щоб її голос не тремтів, – колись обов’язково побачиш. Але не зараз. Років через сто.

– Сто років – це дуже довго, – заперечила Ірина. – Я зараз хочу.

Емілії було дуже важко на душі. Того вечора вона не повернулася додому. Бродила всю ніч вулицями, приходила на місця, де колись розвивалася їх з Борисом історія.

– Будь ласка, не забирай її, – просила Емілія. – Я розумію, що тобі там самотньо. Але нехай вона ще побуде тут. Прошу тебе.

Коли на наступний ранок знесилена Емілія впала на ліжко, їй приснився сон. Що вона стоїть у весільній сукні, а поруч Борис.

– Я буду чекати вас, – посміхнувся чоловік. – Років через сто.

І сонна реальність попливла у Емілії перед очима.

Несподівано для лікарів Іринка пішла на поправку.

З тих пір пройшло десять років і Ірина Борисівна – чарівна юна дівчина. Вона вчиться в медичному університеті і мріє рятувати життя людям. У неї є дві молодші сестрички: Катруся і Яна. Мама Емілія і два тата. Вони обидва люблять її і захищають. Просто кожен – зі свого світу.

– Знаєш, – зізналася якось мені Емілія, – я дуже сподіваюся, що Борис там теж знайшов своє щастя. Він мені колись розповідав про своє перше кохання. Тої дівчинки не стало, коли їм було по п’ятнадцять. Знаєш, я вірю, що вони зустрілися.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Іван в Емілії душі не чув. І Іринку полюбив з першої зустрічі. Зіграли скромне весілля. Білу сукню вдруге Емілія одягати не стала. Навіщо? Все рівно спогади про перше весілля нікуди не ділися, і біль не зникла, просто притупилася злегка