Ім’я Дарії Цвєк добре знайоме українцям уже не одне десятиліття, а її книги стали справжньою класикою. Відтак її рецепти передають із покоління в покоління, але особливе місце серед них займає паска, яку печуть щороку.
Чим займалася Дарія Цвєк за життя та з чого почався її шлях в кулінарії, йдеться на сайті “Видавництво Старого Лева”.
Ким була Дарія Цвєк?
Легендарна кулінарка та педагогиня Дарія Цвєк (Маркевич) народилася 1909 року в Гримайлові, що на Тернопільщині. Після того, як Дарія закінчила гімназію, вона вступила до педагогічного семінару “Рідної Школи” у Коломиї. Загалом за освітою жінка – біолог.
Крім того, вона захоплювалася музикою, зокрема грала на флейті в оркестрі Коломийського педагогічного семінару. В планах також був вступ до університету, але польський уряд на той час не приймав українців на навчання.
- Після того, як Дарія одружилася зі своїм чоловіком, пара переїхала до містечка Чорткова, де і вчителювала. Потім родина оселилася в Станіславові (нині Івано-Франківськ).
- В цьому міста Цвєк працювала і у вечірній школі, і у технікумі сільського господарства, і на станції юних натуралістів.
- Цікаво, що серед професії Дарії Цвєк були також такі, як квітовод-декоратор. За свої композиції вона навіть отримувала нагороди на виставках, зокрема на ВДНГ.
Які рецепти Цвєк стали найвідомішими?
Крім того, що Цвєк була педагогинею, вона ще й чудово куховарила. За життя її навіть називали “королевою смаколиків” та галицькою берегинею традицій.
Як відомо, що до написання власної кулінарної книги її підштовхнула українська письменниця Ірина Вільде. Вона ходила до одного класу Станіславської гімназії з близькою родичкою Дарії Цвєк.
Все почалося з того, що ласощі від Цвєк дуже сподобалися Ірині Вільде. І у 1958 році вона повела її до директора “Каменяра” та фактично примусила написати книгу з куховарства. Вже у 1960 році було видано книгу “Солодке печиво” Дарії Цвєк. Книга увінчалася успіхом й мала 9 перевидань, а наклади були космічними.
- Дарія Цвєк чимало рецептів дізнавалася саме від бабусі та мами, які записувала ще з 4 класу. А у юності часто їздила по селах та записувала гуцульські традиції та звичаї, пишуть в Ukrainian People Magazine.
- Серед переписів Дарії були як прості рецепти, так і доволі незвичні: яблучна зупа, пальчики з твердого сиру, желе чайне, яблука під піною, суп томатний з манними кубиками, відбивні з корейки, огірки тушковані, відбивні з чорносливом, варення з огірків.
- А із солодощів, то це сирники, медівники, пампушки, штруделі, завиванці, бублики, пиріжки тощо.
Та найбільш відомою Цвєк стала завдяки своїм рецептам пасок, які були опубліковані в підбірці “До святкового столу”. Називалася така паска в книзі “дріжджовою бабкою з родзинками”, пишуть на УНІАН.
Для приготування тіста потрібні такі інгредієнти: кілограм борошна, 100 грамів пресованих дріжджів, склянка молока, пів склянки вершків, 8 яєчних жовтків та 2 білки, 250 грамів маргарину, 300 грамів цукру, 100 грамів виноградних родзинок, щіпка вініліну.
А помадку, тобто глазур, треба готувати з наступних продуктів: 1 яєчний білок, 100 грамів пудри цукрової, кілька крапель лимонного соку. З такої кількості інгредієнтів вийде приблизно 4 середніх або ж 5 маленьких бабок.
Цікаво! Крім “Солодкого печива” вдалося ще видати такі книги, як “До святкового столу” та “Наші будні і свята”. Загалом наклади рецептів Дарії Цвєк перевищують 5 мільйонів примірників.
Як має виглядати традиційна українська паска?
-
Наприклад, на Закарпатті – це не солодка випічка, а білий хліб із найкращого борошна. Раніше для неї використовували спеціально відібране, найдрібніше борошно, яке вважалося розкішшю. Саме тому така паска мала особливе значення і готувалася лише на Великдень.
-
Традиційну закарпатську паску не прикрашають посипками чи глазур’ю. Натомість її оздоблюють елементами з тіста: косами, хрестами, колосками або символами сонця і місяця.
-
Раніше паски пекли у каструлях або мисках, адже спеціальних форм не було. Найбільшу паску, яку називали “маткою”, обов’язково несли освячувати до церкви. У заможних родинах їх випікали кілька, а сам процес приготування мав символічне і родинне значення.
