— І, що скажеш робити? – дивиться розгублено на мене подруга, – З чоловіком усе життя прожили, кращого і не уявляю, але дітей не можемо мати. А Микола добрий і кохає мене і саме з ним моя мрія про малюка може здійснитись

— І, що скажеш робити? – дивиться розгублено на мене подруга, – З чоловіком усе життя прожили, кращого і не уявляю, але дітей не можемо мати. А Микола добрий і кохає мене і саме з ним моя мрія про малюка може здійснитись. Пише Волинська Газета

Катя виглядала геть не гарно. Її карі мигдалевидні очі сумно дивилися повз мене, а зсутулені плечі видали пригнічений стан.

Сьорбнувши надто гарячого чаю, подруга зойкнула. Ніби прокинулася…

Катруся була єдиною донькою забезпечених батьків. Але могла віддати останню цукерку, пропустити свою чергу до гойдалки заради нетерплячої подруги і навіть мовчки отримати на горіхи за розбиту не нею коштовну вазу.

Ледь встигнувши перетворитися на «чудового лебедя», Катерина вийшла заміж. Ми дивувалися, як така симпатична дівчина, оточена увагою численних прихильників, могла зупинити свій вибір на Миколі. Мовчазний, сором’язливий, звичайний хлопець із села. Але його закоханість у Катрусю струменіла звідусіль, звідки можна було це помітити.

Щодня Микола зустрічав кохану з роботи. Вона працювала бухгалтером, тому, бувало, затримувалася. Хлопець терпляче тупцював перед входом. Отак і поверталися разом, тримаючись за руки, мов діти. Любо-дорого глянути – як казала бабуся Каті. Вона частенько привозила їм гостинці із села.

Микола занедужав, довго лежав. Як наслідок – невтішний вердикт: навряд чи коли-небудь стане батьком. З відчаю лагідний і мовчазний Микола перетворився на вічно похмурого і невдоволеного. Катя зносила терпляче все це, розуміла причину. Чоловік усе частіше почав повторювати, щоби покинула його. Катруся навіть слухати не хотіла.

Минали роки. Всі її подруги давно вже мали дітей. Дехто по кілька. Катя ловила себе на тому, що все частіше проводжає сумним поглядом молодих жінок із дітками.

Бабця приїхала цього разу в суботу зранку. Микола з дверей – на риболовлю, бабуся – в двері з клунками-гостинцями.

– Якась ти зовсім змарніла, дитино. Діток тобі треба, – бабуся жалісливо поглянула на онуку, виставляючи на стіл банки з консервацією.

– Бабцю, не починайте. Мені і так не просто, – Катруся вперше дала зрозуміти, що ця тема їй неприємна.

– То я тобі так скажу, хоча то гріх, звичайно… Господи прости, – бабуся поспіхом перехрестилася. – Скоч трохи в гречку.

– Не зрозуміла…

– Та побудь трохи в ліжку з іншим. От і все. А Коля твій повинен прийняти дитинку, як любить тебе. А як ні – гріш йому ціна.

– Ну що ви, бабцю, таке кажете! – Катруся спалахнула. Проте бабусині слова міцно ввійшли у підсвідомість.

…Панував барвистий теплий вересень. Микола знову не прийшов зустрічати її з роботи. Він усе частіше повертався пізно і ледь на ногах. Катя повільно прямувала засипаною сухим листям алеєю. Поспішати додому не було до кого.

– Це вам, – за простягнутим букетом з кленового листя виглядало усміхнене обличчя бородатого чоловіка.

– Дякую. Але букетів від чужинців не приймаю. Навіть якщо вони такі оригінальні.

– Шкода… Ну тоді цей салют для вас! – бородань підкинув кленовий букет, і яскраве листя осипало жінку, мов феєрверком.

– Дитячий садок якийсь! – Катрусі не вдалося приховати задоволення від несподіваної витівки незнайомця.

– І як звати спеціаліста з незвичних салютів? – Катя сама здивувалася своїй нескромності.

– Микола. А вас? – чоловік знову посміхнувся своєю неповторною чарівною білозубою посмішкою.

– Катя…мене.

Одночасно майнуло думка: «Це ж треба – як і мого чоловіка»…

– Дуже радий знайомству. Сподіваюся, нам по дорозі…

Виявилося, Микола-бородань жив по сусідству. А зустрічі з ним у сквері з того часу стали майже традиційними. Непомітно для Катрусі Микола другий (так охрестила його) став відігравати в її житті величезну роль.

– … Я відразу попередила, що заміжня. І що нічого серйозного йому не світить, – Катя замислилася. – Ти ж знаєш: мій Микола, мов дитина. Ріс без матері… Він сам казав, що я єдина на все життя і що без мене йому не жити.

– Це сталося так романтично, так несподівано, і так казково…– Катя раптом мовила те, що я і не очікувала почути від неї. – У нього на дачі, під тріщання дров у каміні. Був дощ, я змокла, поки добігла до його будиночка…Знаєш, коли це сталося, я раптом пригадала пораду моєї бабусі про те, щоб ускочити в гречку заради дитини. Мабуть, лише через це мені і не було соромно…

Катя констатувала, що потрапила не в любовний, а в бермудський трикутник. В ньому пропадає і вона сама, бо метається між двома чоловіками. Микола її здогадується про причини Катиних змін і всіма зусиллями намагається повернути її колишню.

– Навіть зовсім пити покинув. На іншу, більш високооплачувану роботу перейшов. Квіти знову почав дарувати…– Катя зітхнула. – Сказав не проживе. якщо покину його.

А Микола другий наполягав, аби Катя кидала чоловіка. Що він, і тільки він зробить її щасливою. А найголовніше – буде батьком її майбутніх дітей, найкращим батьком…

Отак і живе, наче птаха в клітці, моя подруга. Не знає, що робити. Бо щасливих любовних трикутників, думаю, не буває. І простих рішень теж…

Ірина ШАБАЛА.

Текст підготували – intermarium.news. Копіювання без посилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото – firestock.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

— І, що скажеш робити? – дивиться розгублено на мене подруга, – З чоловіком усе життя прожили, кращого і не уявляю, але дітей не можемо мати. А Микола добрий і кохає мене і саме з ним моя мрія про малюка може здійснитись