Патріоти України пропонують огляд боїв, преоритети ворога та цкраїнського командування, в також розклад сил від журналістки Віолеттт Кіртоки.
“Що відбувається на лінії фронту в перші тижні Нового року
Куп’янськ, Костянтинівка, Мирноград, Покровськ, Гуляйполе, — важко навіть визначити, де зараз найгарячіше. Однаково всюди. І хоча кожного дня, згідно зі зведеннями, українська армія вбиває близько тисячі окупантів, противника менше не стає. Він продовжує перти по всіх фронтах. До речі, один з розвідпідрозділів, який працює між Покровськом і Межовою, прикриваючи дорогу на Добропілля, підрахував, що лише власними силами на цьому напрямку у 2025 році знешкодив понад чотири тисячі москалів. І продовжує це робити.
На жаль, про Гуляйполе військові говорять як про втрачене місто. Наші війська присутні ще у половині населеного пункту, але противник інфільтрувався в бойові порядки. Тому ситуацію тут називають напруженою. Змінити її може перегрупування резервів ворога на іншу ділянку. Зараз концентрація сил противника суттєво переважає. Тільки дії в іншому місці фронту можуть змусити його кинути туди сили і засоби звідси. Інакше ми поступово будемо втрачати тут території.
Тим більше, що ворог всіма силами і засобами ріже логістичні шляхи, щоб неможливо було доїхати навіть до позицій, звідки злітають українські пілоти. Не кажучи вже про можливість підвезти необхідне на першу лінію чи регулярно робити заміну бійців в окопах та спостережних пунктах.
Але командири, які керують військами у Гуляйполі, вважають, що поки перебіг війни на цьому напрямку іде адекватним правильним способом. Що це значить? Що, як ми не одноразово спостерігали, немає намагань триматися за кожний сарайчик чи цеглини розбитих кварталів за будь-яку ціну, а зберігаються сили, аби завдавати дошкульних ударів ворогу.
У ці ж дні 1-й окремий штурмовий полк імені Дмитра Коцюбайла, друга ДаВінчі, виявив на Запорізькому напрямку двох росіян, які на штурм позицій приїхали на конях. Наші хлопці зробили все, аби примусити противника спішитися і вступити у стрілецький бій. Причому бій вели таким чином, аби коні не постраждали. Бо коні не винні! Після того як ворога знешкодили, коней забрали, аби за їхньою допомогою вивезти з переднього краю наших поранених. На жаль, під час евакуації стався артилерійський обстріл, один кінь загинув… Ще у 2022 році цей підрозділ, заснований добровольцем Дмитром Коцюбайлом, другом ДаВінчі, затрофеїв російські танки, завдяки чому у підрозділі з’явилася танкова рота, яка досі працює виключно на трофейній техніці. Тепер, схоже, в штурмовому полку сформується ще й рота на трофейних конях…
На тому ж Запорізькому напрямку, але значно ближче до самого Запоріжжя, також досить важко. За Степногірськ ідуть активні бої в самому місті. Ворог тут накопичився, але українські сили оборони не дають йому тут відчувати себе вільно.
За минулі три тижні ситуацію вдалося втримувати у Покровську по залізничних коліях. Але противник не робить ні пауз, ні перерв на свята і продовжує намагатися просунутися далі. Тут на меті у нього Гришине — село, яке довгий час було логістичним, так би мовити, хабом для наших військ, які заходили і виходили з Покровська. Час від часу росіян вже знаходять і нищать саме в цьому населеному пункті. Ті підрозділи, які перебувають на цьому напрямку рік, півтора, два, показують дива спротиву.
При цьому тут чи не по кожному командиру бригади є розслідування з невиконання наказів вищого командування. Навіть цікаво, чи є в нашій армії хоча б один командир бригади без жодного подібного розслідування? І не важливо, що при зустрічах Головнокомандувач відзначає цих командирів, обіцяє допомогу, а на ділі за першої ж можливості їх намагаються покарати чи принизити. Тому не дивно, що вже почався рух звільнення авторитетних командирів з армії.
Саме на Покровському напрямку у 2025 році противник все більше почав залучати своїх розвідників не точково, як раніше, – для вивчення ситуації, конкретних операцій, а з метою проникнення в наш тил, аби дійти на 10-15 кілометрів аж до третьої лінії оборони. І це в багатьох випадках давало свій результат. Це не від того, що немає особового складу, аби іти вперед. Це для ефективної руйнації нашої оборони. Бо розвідники противника достатньо навчені, мають досвід і виконують поставлені задачі. Хоча не без того, що вони і в полон потрапляли, їх і вбивали. Але все ж, треба визнати, це розумна стратегія, яка на деяких напрямках показала свою ефективність.
У Мирнограді морпіхи й інші підрозділи перебувають майже в оточенні. Їм не дають наказу на перегрупування або виведення для заняття кращих позицій та збереження людей. Тут якраз продовжується політика “триматися за будь-яку ціну і битися за кожну розбиту будівлю”, що вже не має ніякого сенсу. Бо немає за що триматися.
Не секрет, що все важче стає в Костянтинівці. Ворог вже зайшов на околиці міста. Але бойові бригади, які тут тримають оборону, потужно дають відсіч. А от коли бригада починає голосно говорити, що вона утримує якийсь населений пункт, це, як правило, свідчить про те, що ситуація вкрай погана. Я маю на увазі Свято-Покровське. Як висловився один з офіцерів, який добре володіє ситуацією на тому напрямку: “На жаль, це стало народною прикметою: якщо заговорили про те, що населений пункт утримується всіма силами, це значить про те, що зовсім скоро ми його втратимо”. Тут противник, на жаль, вибиває наших бійців з позицій і сунеться вперед. Не такими швидкими темпами, як це було до морозів, а все-таки. Малі групи ворога вже заходять навіть у наступне село за Свято-Петрівським, намагаючись і там накопичитися.”
