– Грошей не дам і не проси, – звисока поглянув на пасинка Олег Юрійович, – Тобі скільки? А заробляти сам не пробував, чи завше до матері бігатимеш. Я вас годую, маму твою одягаю, комунальні оплачую, ти що? І вистачає ж у тебе нахабства з простягнутою рукою до мене підходити

Україна

Здавалося б, вихід на пенсію повинен стати початком нового спокійного життя. Так буває, напевно, у всіх крім мене. Після того, як відпала потреба ходити на роботу, у мене з’явилося більше часу для моїх власних бажань. Тому що після того, як я десять років тому пішла від чоловіка-нероби і гульвіси, легше мені не стало. Хоч у мене є дорослий син, але все турботи про будинок лежали на мені.

Син у мене дитина пізня і залюблена. До недавнього часу я заробляла йому на навчання. З горем навпіл університет закінчив. Але роботи нормальної не знайшов поки, адже на всіх високооплачуваних посадах потрібен досвід роботи. Зарплата у сина копійки, ясна річ, що допомогти він мені не може. Так ось, коли я три роки тому вийшла на пенсію, то в моєму житті стався крутий поворот. Я зустріла дуже хорошого чоловіка і у нас зав’язалися стосунки. Спочатку ми просто зустрічалися, але з кожним разом ставали все ближче і ближче.

Як справжній чоловік, мій обранець намагався полегшити моє життя, допомагав і фізично і матеріально. І прийшов момент, коли мені просто стало соромно: він мені робить все по дому і навіть оплачує комунальні, а сам проживає на знімній квартирі. І я запропонувала йому жити разом у мене вдома. Здавалося б, попереду райдужне майбутнє та спокійна старість, але ні ж бо.

Між моїм обранцем і сином, як чорна кішка пробігла. Одного разу, коли син трохи перехилив, то навіть руками махатись почав. А почалося все зі звичайною дрібниці: син попросив зайняти грошей до зарплати, на що мій наречений поцікавився, куди той діває гроші, адже рахунки оплачує він, і порадив знайти більш перспективну роботу. На що моє дитя відреагувало дуже дивно: заявив, що він господар в цьому будинку, а моєму обранцеві слід забиратися по-доброму.

Я не знаю, щоб відбулося далі, якби я не втрутилася. Мені було до сліз соромно за сина, що він посмів так розмовляти зі старшою людиною, я намагалася його напоумити, але все марно. З тих пір наш будинок нагадує два ворогуючі і однаково дорогі мені королівства, а я кожен день знаходжуся, немов між двох вогнів. Ось такі ось пристрасті замість спокійної пенсії. Намагалася поговорити з коханим, щоб не повчав сина, так він категорично не згоден, вважає, ніби мій син давно сидить у мене на шиї, та ще й поганяє. Він просить, аби я відпустила свою дитину, бо своєю любов’ю і опікою роблю ведвежу послугу.

Мені прикро чути таке про свою дитину, адже я знаю як йому складно з генами батька та й мій друг йому не рідний, ось і складно знайти спільну мову. А син теж не хоче миритися, каже, щоб вела свого нареченого туди, звідки взяла. І як мені бути в цій ситуації? Мені абсолютно не хочеться позбутись особистого щастя, а продовжувати жити в такій атмосфері я не можу.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN