Єдина дитина в родині. Чи виросте вона егоїстом

Різне

Негативні риси, які приписують єдиній дитині в родині, давно спростовані. Але чому в суспільстві й досі живий міф про те, що відсутність братів і сестер «псує» дитину?

Я — єдина дитина в сім’ї. Я не була самотньою й не мріяла про братів і сестер, але я точно знала, що статусом єдиної дитини не варто хизуватися. Я знала, що таких дітей вважають егоїстичними, і часто відчувала потребу довести, що я не така. Пише про це BBC.

Коли я подорослішала й, познайомившись з кимось, згадувала, що в мене немає братів чи сестер, я доволі часто чула: «О, а так і не скажеш».

Відео дня:

Я навчилася виправдовуватися, чому я інша. Я пояснювала, що моя родина належала до нижнього прошарку середнього класу, а значить, розпестити мене було важко. До того ж виховувала мене сама мати — тут вже точно не до егоїзму.

Я також завжди звертала увагу на те, як мої друзі, які також зростали без братів чи сестер, пояснювали, чому вони не були типовою єдиною дитиною.

Негативні стереотипи навколо єдиних дітей існують багатьох років: незалежно від обставин вони завжди розпещені, негнучкі, сором’язливі, люблять командувати та не вміють спілкуватися.

Десятиліття ґрунтовних досліджень послідовно спростовують ці уявлення.

Але спитайте знайомих, що вони думають про єдиних дітей, і ви почуєте звичну відповідь: у кращому випадку вони самотні та розпещені; у гіршому — вони запрограмовані бути невдахами.

Чому ці стереотипи такі живучі? І чи змінить їх нарешті той факт, що дедалі більше родин у світі народжують лише одну дитину?

Пуп Землі?

Негативні стереотипи, які приписують єдиним дітям, сягають ще вікторіанської доби та появи дитячої психології як науки.

Наприкінці 1800-х і початку 1900-х років кілька психологів опублікували роботи, що сформували сприйняття єдиних дітей. Одним із них був піонер дитячої психології Дж. Стенлі Голл, який провів опитування й виявив на основі нього «риси» єдиної дитини.

За словами дослідника, єдина дитина отримує надмірну батьківську увагу й пестощі. В результаті чого вона виростає у самозакоханого й надмірно чутливого дорослого.

Голлу також приписують слова, що «бути єдиною дитиною — вже само по собі хвороба».

Значним був внесок у цю теорію й видатного австрійського психотерапевта Альфреда Адлера.

«Адлер був першим психологом, який дослідив і ретельно описав, як порядок народження й структура сім’ї впливає на розвиток дітей», — каже Адріан Мансіллас, американський психолог і автор книги «Розвінчання стереотипів про єдиних дітей».

«У своїх роботах Адлер описував єдиних дітей у вкрай негативному світлі. Він стверджував навіть, що батьки, які вирішили більше не мати дітей, завдавали серйозної психологічної шкоди своєму первістку».

"Залиште це для бобра"

Ці твердження прижилися. Вони мали сенс у часи, коли сім’ї були більшими, а народження дітей було пов’язане з ризиками — єдина дитина була тоді винятком, і батьки були схильні надмірно опікати її.

«Такі родини були в меншості», — каже Лінда Блер, клінічний психолог, член Британського психологічного товариства та авторка книги «Порядок народження: що ваше положення у сім’ї насправді говорить про ваш характер».

«До будь-якої групи ссавців, яка перебуваєте в меншості, завжди чіпляються», — додає дослідниця.

У наступні десятиліття розмір сімей у США та Великій Британії зменшився, втім, одна дитина в родині все ще не була нормою.

Ідеал нуклеарної сім’ї — яка включала принаймні двох дітей — стала переважним наративом.

«У нашій культурі закладена ідея, що ідеальна сім’я — це мама, тато та двоє дітей. Принаймні, з 1950-х років будь-яке відхилення від цього ідеалу людям не подобалось», — каже Сьюзен Ньюман, американська експертка з питань батьківства та авторка книги The Case for the Only Child.

Телевізійні шоу, як-от Leave It to Beaver, уособлювали ідеал двох батьків і кількох дітей у родині. А ЗМІ десятиліттями підкріплювали — і продовжують зміцнювати — цей ідеал.

Імідж закріпився: сім’я з однією дитиною — не сім’я, а єдина дитина — не може бути хорошою дитиною.

Реальність і стереотипи

Наприкінці 1980-х американські дослідники Тоні Фальбо і Деніз Політ проаналізували 141 дослідження, присвячене єдиним дітям.

Вони виявили, що єдині діти мали високі показники за параметрами досягнення, мотивація та особистісна адаптація. Однак загалом вони нічим не відрізнялися від своїх однолітків з братами і сестрами.

Іншими словами, єдині діти геть не відповідали уявленню про те, що вони самотні, егоїстичні та непристосовані.

Цзин Сю, доцентка антропології Вашингтонського університету у США та авторка книги про моральний розвиток дошкільнят, виявила, що єдині діти вже у віці двох років одразу вловлювали вимоги колективного середовища: дисципліну та дорослі способи спілкування.

Гнучкість єдиних дітей «вражає», зазначила дослідниця. Вони «миттєво з’ясовували, з ким хочуть подружитися і як побудувати власні невеликі міжособистісні мережі».

Всупереч стереотипу про те, що єдині діти сором’язливі та соціально незграбні, Сю виявила, що вони від природи готові до спілкування.

Насправді, додає вона, такі діти можуть навіть мати переваги перед своїми однолітками з братами і сестрами. Адже не маючи братів і сестер, вони «мусять навчитися будувати дружбу та ділитися з дітьми з інших сімей».

Насправді дослідження показують чимало переваг і позитивних рис, які має одна дитина в родині. Єдині діти можуть мати кращі вербальні навички, часто вони більш мотивовані й пристосовані.

На думку Блер, зосереджена на одній дитині увага та ресурси батьків насправді позитивно впливають на неї.

«На єдину дитину витрачають більше грошей, вона отримує більше якісного спілкування з батьками, її життя більш упорядковане, ніж у родині з кількома дітьми».

З іншого боку, є й негативні моменти. Деякі дослідження вказують, що у проблемних родинах брати і сестри можуть пом’якшувати стресові ситуації.

З власного клінічного досвіду Блер також додає, що єдині діти гірше справляються з хаосом. Так, єдина дитина не має вродженого відчуття, що хтось незабаром може зробити щось непередбачуване, наприклад, перекинути її вежу з Lego.

Зрештою, дослідження доводять, що бути єдиною дитиною не означає автоматично бути хорошим чи поганим. Риси особистості формують чимало чинників, як-от навколишнє середовище, батьківські цінності, зв’язки з друзями та іншими членами родини.

«Єдині діти не відрізняються особливо від тих, у кого є брати і сестри, — зазначає Сьюзен Ньюман. — Тут радше йдеться про ярлики, які люди схильні навішувати й єдина дитина — ще один такий ярлик».

Важко відучитися?

Попри все, що нам тепер відомо, уявлення про вплив порядку народження на особистість дитини, зберігаються.

Але форма сім’ї змінюється. Там, де колись були багатодітні родини, тепер народжується лише по одній дитині.

У Великій Британії у 2017 році одну дитину мали 40% сімей. Практично такий же відсоток був і в Канаді у 2011 році та близько 23% — у США станом на 2015 рік.

Єдині діти більше не в меншості, радше навпаки — вони стають новою нормою. Чи вплине це на стереотипи навколо однієї дитини в родині?

І цьому є деякі свідчення. У своїх останніх дослідженнях Ньюман вже помітила різницю у поглядах в суспільстві.

«Люди більше не вибачаються за те, що мають лише одну дитину», — каже вона. А негативні коментарі про єдиних дітей помітно зменшилися та й почути їх можна лише від старшого покоління.

На думку Мансіллас, у суспільстві відбувається «поступове прийняття».

Однак, додає дослідниця, справа дійсно не в цьому.

«Будь-які негативні стереотипи не допомагають жодній групі людей, хоч би якими були їхні цінності або погляди на родину».

Прокоментуйте:
Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN