Два роки тому я запропонувала своїй дочці допомогу з онуками. Справа в тому, що її чоловік покинув свою сім’ю без докорів сумління, і моя донечка залишилася одна з двома дітьми. Ніякої допомоги колишній зять не надавав. І становище було безвихідним. Я забрала дітей до себе, а тепер, коли життя моєї доньки налагодилось, малюків забирати до себе вона не поспішає взагалі

Україна

Два роки тому я запропонувала своїй дочці допомогу з онуками. Справа в тому, що її чоловік покинув свою сім’ю без докорів сумління, і моя донечка залишилася одна з двома дітьми. Ніякої допомоги колишній зять не надавав. І становище було безвихідним.

Оскільки я на той момент вже була на пенсії, то розуміла, що матеріально допомогти своїй дочці з онуками не зможу. Тому сама ж запропонувала такий варіант: нехай дочка виходить на роботу, а дітки поки поживуть зі мною. Я сама проживаю в селі, і роботи тут у нас для молодих немає. Довелося відпустити доньку в місто на роботу. Ну а внуки залишилися зі мною. Молодшій всього рік був, а онукові виповнилося три.

Я усвідомлювала, що буде важко, але іншого виходу не бачила, не голодувати ж нам? Дочка працювала в місті на швейній фабриці, а я тим часом займалася вихованням двох маленьких дітей. Дітки наші поганяли мене на славу. Але мені і в радість було, душею молодше себе відчула. Дочка приїжджала по вихідним. Схудла і вимотана. Гроші деякі заробляла, більшу частину доводилося за квартиру в місті віддавати. Прожили ми більше року в такому режимі. І ось в житті дочки відбулися щасливі зміни – нарешті зустріла вона гарного чоловіка, який зробив їй пропозицію.

Вони одружилися і стали жити разом. Тепер донці не доводиться знімати квартиру і віддавати за неї гроші. Більше може дозволити і собі, і діткам своїм. Але дещо мене засмучує. Таке враження, що дочка з зятем зовсім не збираються забирати дітей до себе. Заберуть малюків на вихідні, а в понеділок знову до мене везуть. Мене такий порядок справ спантеличив, адже удвох дочка з зятем легко змогли б справлятися зі своїми дітьми і не потребувати моєї допомоги.

Я почала потроху натякати донці, про те, що пора б уже забрати діток до себе жити, але вона ніби не розуміє. Не подумайте, я дуже люблю своїх онуків і тим більше за той час, який вони проживали зі мною, я дуже прив’язалася до них. Але все ж вік дає про себе знати, діти обидва дуже активні. А мені складно вже бігати за ними і справлятися, як годиться з домашніми справами.

Ось сиджу дивлюсь на цих двох янголв і думаю: а не буде це виглядати так, ніби я їх виганяю. Чи не образиться моя дитина, коли я прямо скажу, що цілодобове перебування її дітей у мене, це занадто?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN