Донька вийшла заміж і ми всі жили в нашій старій квартирі. Але нещодавно донька з зятем взяли трикімнатну квартиру і переїхали. Я була ошелешена, коли вони мені повідомили, що мене з собою вони туди не беруть

Життєві історії

Донька вийшла заміж і ми всі жили в нашій старій квартирі. Але нещодавно донька з зятем взяли трикімнатну квартиру і переїхали. Я була ошелешена, коли вони мені повідомили, що мене з собою вони туди не беруть

Я все життя прожила в одному і тому ж будинку. Скільки себе пам’ятаю, стільки тут і живу – в двоповерховому будинку, оббитому деревом на околиці міста. Ще зовсім малою я бігала по добротних, в той час, кімнатах, хоч будинок був побудований ще задовго до мого народження. Стандартна, на ті часи, двокімнатна квартира, яку видали моїм батькам.

Тут пройшло моє дитинство, юність і молодість. У цей будинок я привела свого нареченого, щоб він познайомився з мамою і татом, звідси поїхала з чоловіком-офіцером по гарнізонах і повернулася в 30 років з дитиною на руках – моєю дочкою. У нас з чоловіком не зрослося, ми розлучилися. Але мене назад прийняли батьки, які трохи пізніше по черзі пішли з цього життя в нашому ж будинку. Але в ньому і дочка моя виросла, заміж вийшла, онука мені народила.

З цим будинком у мене пов’язана ціла історія з величезною кількістю спогадів. Тільки ось тепер, якщо відкинути сентиментальність, треба подивитися на цей будинок реально: він почорнів, просів, зігнувся, підлоги прогнили, а дах, покритий старим шифером. Найстрашніше виглядає підвал: постійна сирість через прогнилі труби, від чого уже всюди кинулася цвіль. Як ми не намагаємося щось всередині зробити – все марно. Наш ремонт тут же приходить в непридатність від вогкості і цвілі. Одним словом, жити в цьому будинку з кожним роком стає все важче.

Звичайно ж, ми писали з сусідами заяви в усі інстанції. Але це нічого не дало, терпіть, мовляв, багато так живуть! Будинок старий, вже під знесення, яке заплановане через багато років, а поки розселяти вас нікуди. Тримайтеся, єднайтеся, постарайтеся справлятися своїми силами, робіть ремонт за свій рахунок, грошей в казні немає, здоров’я вам, щастя і гарного настрою.

В результаті люди у віці залишилися у своїх квартирах, а ті хто молодший пішли на знімне житло, адже райдужна перспектива зовсім нікому не світить. Так само і поступили моя дочка з зятем. Онук весь час кашляв від вогкості, і молоді теж вирішили зняти поки малосімейку на трьох, а там –  будь що буде.

А в усьому будинку залишилися ми – пенсіонери зі своїми котами. Допомагали один одному хто як може, молодих ніхто не чіпав – у них свої проблеми. Терпіли холод взимку і парилку в кімнатах влітку. Але у мене бойлер почав барахлити, навіть зять приходив полагодити, все марно, треба новий купувати, а поки терпіти перебої з гарячою і холодною водою.

А не так давно зустріла свою сусідку – біжить щаслива, аж світиться! Що таке? Її син з невісткою купили невеликий будиночок за містом з трьома кімнатами, добротний, з усіма зручностями, навіть крихітну ділянку є для вирощування квітів! Загалом, вони її забирають з собою жити і з’їжджає вона з нашого будинку. Ось так їй пощастило! Я навіть позаздрила – мене б так забрали!

І ось начебто мрія почала підкрадатися. Мої молоді зателефонували і сказали по телефону, що готується сюрприз з житлом, я вже подумки почала готуватися до переїзду. Зрозуміла, що діти квартиру в кредит беруть. Чекаю, приїжджають до мене, забирають сюрприз показати. На таксі, ледь не в урочистій обстановці! Під’їжджаємо ще і до нового мікрорайону, до новобудов – ну взагалі! І ось приїхали, новий ліфт, третій поверх, а ось і квартира! Трикімнатна! Простора, світла, ремонт вже є – не житло, а мрія!

Ось і вирвалася на радощах у мене ця фраза: «А де моя кімната?».

Дочка якось зам’ялася, а потім каже:

«Мамо, ну ось весь сюрприз зіпсувала! Ми ж хотіли, щоб ти за нас, як за своїх дітей пораділа! Ну як ми тут всі помістимося? Ось наша спальня, ось дитяча, а це зал: повинні ж ми десь гостей зустрічати! А в наступному році плануємо ще одну дитину народити, нас багато буде. І з іншого боку: як ти ту квартиру кинеш? У тебе там спогади, подружки і кіт, який нам тут не потрібен. Мамо, вибач, але твоє проживання тут не обговорюється, вже пробач. Але ми новий бойлер тобі купимо».

Останні її слова я вже майже не чула. Подивилася на зятя, той очі ховає, я його розумію – він підкаблучник у дочки, ніколи їй не суперечить. Я дочці сказала, нібито мені в поліклініку терміново треба і пішла додому пішки. Йшла додому, на душі було дуже паскудно, але не хотіла нікому свої сльози показувати. Три дні вдома я чекала, що дочка пошкодує мене, покличе, але вона не дзвонила. Тоді я набрала її номер, дізнатися як справи. Та нічого особливого, ходять по магазинах, меблі собі вибирають.

Ось сиджу і думаю: а може так і має бути? Ось на що я розраховую: житло старе, сама вже немолода, адже мені вже шістдесят п’ять років. І кіт у мене вже старий, кинути його не можу, люблю як дитину. Може я просто заздалегідь себе накрутила, що дочка повинна мене забрати з цього смітника? І нічого вона мені не винна, нехай молоді живуть собі на втіху!

Хоч і гірко це усвідомлювати, що я нікому стала не потрібна. Невже воно саме так і має бути?

Фото ілюстративне – apteka.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Донька вийшла заміж і ми всі жили в нашій старій квартирі. Але нещодавно донька з зятем взяли трикімнатну квартиру і переїхали. Я була ошелешена, коли вони мені повідомили, що мене з собою вони туди не беруть