Дівчина за старим звичаєм, пам’ятним свекрусі, піч не колупала — кому тепер таке спаде на думку, втім, сподобалася відразу. Скромний погляд, ніжний рум’янець заливав її обличчя щоразу, як на неї звертали увагу… Видно, що й характер мала лагідний. Та хіба могло бути інакше?

Старший син, студент столичного інституту, повідомив, що хоче одружитися. Мати Ліда схвально зустріла цю звістку: легковажних необдуманих учинків за сином не водилося.

Так припало, що сватання відбулося в день народження свекрухи. Наречена Галина, як і годиться, пов’язала сватам хустки, піднесла майбутній свекрусі подарунок на іменини. Свати обмінялися хлібом.

Дівчина за старим звичаєм, пам’ятним свекрусі, піч не колупала — кому тепер таке спаде на думку, втім, сподобалася відразу. Скромний погляд, ніжний рум’янець заливав її обличчя щоразу, як на неї звертали увагу… Видно, що й характер мала лагідний. Та хіба могло бути інакше? Як може не сподобатися дівчина, яку обрав син? Батьки щиро благословили молодят на щастя, на долю. Вони були гарною парою — молоді, вродливі. Обоє навчалися в інститутах, тож після весілля повернулися до столиці.

Незабаром Галя подарувала коханому донечку. Ліда роздумувала недовго, веліла невістці продовжувати навчання, а сама взялася доглядати онучку. Маля змінило весь розпорядок дня, але жінка сприйняла це як належне — головне, щоб дитина росла здорова. Привчила онучку до пляшечки з молоком, яку, гріючи, носила за пазухою. Пестила її, купала — аж помолодшала душею. Коли у малої почали різатися зубки, спокій утратили обоє. Дитина весь час жалібно хнюпила, а бабуся і вдень, і вночі колисала її на руках, співаючи колискову про котика…

Мама-студентка приїжджала за найпершої нагоди. Тільки-но вона з’явиться на порозі, малятко вже радісно простягає до неї рученята. А матуся розкладає перед нею привезені іграшки, смаколики. Маля любило гратися мандарином як м’ячиком.

Ось дитинча вже почало спинатися на ніжки, пробуючи ходити. На подвір’ї зібралася вся сім’я. Простягали руки до дитини, заохочуючи її, а вона, обдивившись усіх, перше попрямувала до мами, а потім до бабусі. «Що то мати для дитини…» — усміхається остання, зовсім не ображаючись, що відійшла на другий план. А воно й справді так. Коли матуся вдома, маля від неї не відходить. А Галя завжди прагнула по господарству допомогти. Ліда це цінувала. Вона ніколи не шукала в невістці якихось недоліків, чогось «не свого». Якщо для сина вона найкраща, то й для неї теж.

Час ішов — онучка підростала. Її виховання вже доручали й дідові. Він катав її на санчатах узимку. А по весні бавився з нею в садку. На городі роботи — тільки встигай. Ліда та Галя встигали і садити, і сапати.

Коли молоді закінчили навчання, сім’я почала жити окремо в іншому селі. З’явилася ще одна донечка. Одна схожа на маму, друга — на тата. Щоб нікому не було образливо, жартували в сім’ї.

Ліда з дочками часті гості у бабусі. Старші разом навчають дівчаток шити, вишивати — у житті згодиться. Нерідко дітки вдягали фартушки, білі косиночки й разом із мамою та бабусею ліпили вареники — з картоплею, сиром, яблуками, вишнями, маком…

Осторонь виховання дочок не лишився й батько: дівчатка пішли його життєвою стежиною — стали викладачками біології у вузах.

Доросле життя сповнене турботами, але онучки не забували свою бабусю: часто не випадало приїхати, але постійно телефонували. А Ліда вже хоч і в літах, і ходить із паличкою, але, як і колись, поспішає провести їх до воріт, намагається піднести важку сумку зі своїми гостинцями. Потім ще довго стоїть, дивлячись услід автобусу. «Щасти вам, дітки», — втирає непрохану сльозу. Онучки теж виглядають у вікно, аж поки автобус не сховається за поворотом. Вони щиро люблять свою бабусю, яка так багато зробила для них, завжди була лагідна, ніколи не підвищувала голосу. Любила повторювати, що на дітей репетувати не можна — досить спокійно гарненько їм усе пояснити.

Бабусину науку добре затямили її діти й онуки. Дружні стосунки, взаємоповага мають бути нормою в родині. У цьому і є запорука щасливого життя, де не йдеться про незаперечний авторитет свекрухи, другорядність невістки, розбіжність інтересів різних поколінь.

За матеріалами – “Вербиченька”.

Автор – Петро ГРАДОВСЬКИЙ.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Дівчина за старим звичаєм, пам’ятним свекрусі, піч не колупала — кому тепер таке спаде на думку, втім, сподобалася відразу. Скромний погляд, ніжний рум’янець заливав її обличчя щоразу, як на неї звертали увагу… Видно, що й характер мала лагідний. Та хіба могло бути інакше?