Так, таке повірʼя існує вже не одне десятиліття, але тут немає ніякої містики. Головна та цілком реальна причина криється саме у церковній службі, яка триває всю ніч. Великдень для православних християн є найважливішим святом року, і Всенічне бдіння, це наче як бути частиною цієї події.
Служба починається ще в суботу ввечері і триває до самого ранку, символізуючи перехід від скорботи до великої радості Воскресіння. За церковним статутом, віряни мають провести цей час у молитві та духовному неспанні, щоб зустріти першу звістку “Христос Воскрес” не уві сні, а на власні вуха.
З точки зору релігії, сон у цю ніч вважається проявом духовної слабкості або байдужості до великого дива. Тому люди намагалися бути присутніми у храмі або ж за неможливістю хоча б вдома підтримувати цей процес. Саме звідси і пішла народна приказка про те, що можна “проспати свою долю”.
Це було таке собі пояснення для людей, мовляв, якщо ти пропускаєш найважливішу подію року, то і весь наступний рік пройде повз тебе без Божого благословення та удачі.
Також існує і суто практичний момент, про який знали всі господині. Раніше в селах у великодню ніч ніколи не гасили вогонь у печах або перед іконами. Це був символ вічного життя, але ж зрозуміло, що за цим вогнем треба було наглядати.
Крім того, підготовка до освячення кошиків теж вимагала не пів години часу. Треба було вчасно зібратися і дійти до церкви ще до світанку, тому початок урочистої літургії можна було просто проспати.
Отже, традиція не спати перед Великоднем має цілком логічне церковне обґрунтування. І навіть якщо не виходить бути на службі всю ніч, церква радить хоча б останню годину перед світанком провести в очікуванні, запаливши вдома свічку.
