Через місяць Юрій подав на розлучення. Проте виявилося, що Світлана при надії, і заяву він усе ж забрав. Однак жили, як кіт із собакою

Після заміжжя все у житті Світлани стрімко покотилося вниз: Мишко з’явився на світ таким кволим, що жінка місяцями лежала з ним по стаціонарах. То довелося перевестися на заочне відділення. Тим часом батьки, повертаючись від родичів із Карпат, потрапили у автопригоду.

Ледве оговтавшись від пережитого, Світлана дізналася, що, поки вона була у стаціонарі, її чоловік весело проводив час із сусідкою Лілею, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Як ти могла? – шепотіла вона, стоячи на порозі сусідчиної квартири. – Ліля, ти ж молода незаміжня дівчина. Ти ще знайдеш собі гарного хлопця. Навіщо тобі чужий одружений чоловік? Я думала, ми з тобою подруги.

У відповідь дівчина лише хитро усміхнулася і, відповівши, що у них з Юрком – справжнє кохання, зачинила перед носом Світлани двері.

Через місяць Юрій подав на розлучення. Проте виявилося, що Світлана при надії, і заяву він усе ж забрав. Однак жили, як кіт із собакою, і бідолашна жінка лише молила Бога, аби дитя з’явилося здоровим, бо ж від усього пережитого часто почувалася кепсько. Навчання вона закинула і весь час була вдома – доглядала малого Мишка, виконувала всю хатню роботу і вишивала бісером. Така вишивка лише входила в моду, тож модниці замовляли і сорочки, і сукні, і навіть чобітки.

– Ой, Марічко, за що мені така доля? – сумувала вона, вишиваючи пишні маки. – Знаєш, коли батьки були живі, то так мені було добре – і порадять, і допоможуть. Юрій наче зовсім перемінився – все мені дорікає, що я розбила їх із Лілею кохання. Наче це я, а не вона влізла у сім’ю. Ой, зачекай, бо хтось у двері дзвонить.

І, поклавши мобільний телефон на диван, пішла до дверей.

– Дитино моя, добрий день! – за порогом стояла жінка, в очах якої були сльози. – Я твоя мати. Знаю, що не повіриш, але вислухай мене.

Світлані здалося, що перед нею – якась дивакувату жінка. Вона збиваючись, розповіла, що, коли вона була юною, закохалася у сусідського Романа. Були ночі під променями місяця, десятки троянд, щирі обіцянки бути разом до кінця життя. Проте звістка про малюка налякала кавалера, а батьки змусили доньку-школярку в віддати дитину заможній бездітній парі, яка ще й купила їй путівку у санаторій поблизу моря і золоті сережки.

– Я все життя шукала тебе, – мовила тим часом непрохана гостя. – І лише тепер знайшла. Поклич тих, хто тебе удочерив, і вони підтвердять мої слова.

– Моїх батьків не стало рік тому, – мовила Світлана і додала з натиском: – Вони – мої рідні і єдині батьки. І нічого тут мені розповідати усілякі казки.

– Зачекай, – вхопила її за руку незнайомка. – У тебе має бути невеличка плямка. Перш ніж віддати тебе, я уважно оглянула тебе, аби хоч якось запам’ятати і згодом розшукати тебе. Повір, я – твоя мати.

– Йдіть собі, – згадка про батьків засмутила Світлану. – Благаю, йдіть і не морочте мені голови. Інакше я викличу міліцію. А пляма… про неї вам могла розповісти моя мама.

І, зачинивши двері, молода жінка повернулася до вишивання і розмови з подругою. Згодом вона забула про дивакувату жінку, коли раптом отримала лист. «Моя люба дитино! – читала написане красивим каліграфічним почерком. – Я знаю, що завинила перед тобою, і ти не можеш мені простити того, що я тебе віддала чужим людям. Знаю, що чужі люди виховали тебе, і ти думаєш, що вони дійсно є твоїми батьками. Коли я побачила тебе, то захотіла обняти і розцілувати, проте… Доню, я вирішила ту частину життя, яка ще в мене залишилася, присвятити Господу – буду молитися, аби Він простив мені мій великий гріх. А також буду молитися за тебе і твою сім’ю – Михайлика і Юрія. Найбільше у житті я хочу, щоб тобі було добре і ти, моя дитино, була щасливою. Нехай тебе і твоїх рідних береже Господь! Твоя мама Ольга!» Прочитавши, враз згадала про недавню дивакувату гостю і, пожмакавши лист, викинула його у відро.

Проте з часом Світлана помітила, що в їхній сім’ї все почало змінюватися. Спершу чоловік узявся за розум. Просив у неї вибачення й обіцяв більше ніколи-ніколи і словом не образити. І дійсно змінився. Став уважним, турботливим. Після роботи поспішав додому, допомагав, займався сином і все повторював, що палко кохає її. Також Світлана змогла поновитися в університеті, подарувала коханому донечку і почала радіти кожному дню.

Таке враження, наче наші ангели-охоронці проганяють від нас усе лихе…

– А, може, за вас хтось дуже сильно молиться? – запитала подруга. – Коли була жива наша бабуся, то у нас також все було гаразд, а після того, як її не стало, біди посипалися, наче із розв’язаного мішка.

– Не знаю, – тихо мовила Світлана і враз згадала ту дивакувату жінку й лист, який отримала від неї. – Можливо…

Бо ж дійсно, після її візиту в житті Світлани усе стало налагоджуватися. А коли через тиждень почала генеральне прибирання, то наважилася відкрити мамину шкатулку, яка завжди, скільки пам’ятає, була закритою. І знайшла пожовклий зошит, у якому маминим почерком були списані майже усі аркуші. Ось – вона пише про студентські роки, ось – про зустріч із хлопцем, у якого закохалася. Усі переживання дівчини, її мрії і бажання були перед Світланою. І, забувши про прибирання, вона читала й читала… Господи, що це? «Мій коханий возив мене до найкращих медиків, проте висновок однозначний, – читала вона. – Як мені складно! Якби хтось знав, як від отого висновку хвилюється душа. Чоловік, батьки і свекри кажуть, що можна домовитися і взяти немовля, від якого відмовилися. І наче свекруха вже знайшла дівчину Олю, яка ще школярка. Має стати матір’ю через три місяці. Її дитину пропонують мені…»

Приголомшена Світлана не могла оговтатися. Враз пригадала і те, що вона, світловолоса і синьоока, не була подібною до батьків – смуглявих і чорноволосих, і ту дивну жінку, яка знала, що вона, Світлана, має пляму. Виходить… Вона кинулася шукати той лист, проте пригадала, що викинула його у смітник. Добре, що чоловік із сином поїхали до свекрухи, і жінка мала трохи часу оговтатися від того, що їй повідали жовті аркушики зошита у клітинку.

А вранці, взявши донечку, вона подалася до храму – помолитися за батьків і здоров’я Ольги. Світлана зрозуміла, що це її молитва береже їхню із Юрком сім’ю. А ще вона попросила Бога, аби Він подарував їй ще одну зустріч з Ольгою.

Автор – Ксенія Фірковська.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Через місяць Юрій подав на розлучення. Проте виявилося, що Світлана при надії, і заяву він усе ж забрав. Однак жили, як кіт із собакою