Через кілька тижнів після весілля чуйного, уважного Славка ніби підмінили. Він почав дорікати Ользі, що вона не так одягається, не так готує, забагато часу проводить на роботі. А сам осів вдома після того, як його скоротили. Рідна мама теж не шкодувала доньку і тоді Ольга зважилася на рішучий вчинок

Життєві історії

Через кілька тижнів після весілля чуйного, уважного Славка ніби підмінили. Він почав дорікати Ользі, що вона не так одягається, не так готує, забагато часу проводить на роботі. А сам осів вдома після того, як його скоротили. Рідна мама теж не шкодувала доньку і тоді Ольга зважилася на рішучий вчинок

Ще місяць тому все було по-іншому. Ольга жила з своїм чоловіком в батьківській квартирі і була впевнена, що ось воно – щастя. Але вона помилялася. Шкода, що вона, Ольга, зрозуміла це зовсім недавно.

А до того старанно намагалася завоювати любов і прихильність. Спочатку таткову й мамину. Вона була єдиною і пізньою дитиною, але батьки завжди скупилися на ласку та ніжність для неї. Вони хотіли іншої дитини: активної, непосидючої, впевненої в собі. А Ольга любила усамітнитися в кутку і читати книжки. Або мріяти про щось своє. За матеріалами.

У старших класах мама з татом відверто казали, що успіхи доньки їх не задовольняють. Звісно, вона вчилася непогано, але… Батьки щоразу перелічували досягнення сусідських дітей, її двоюрідних сестер, синів і доньок колег. Ні, Ольга завжди була гіршою від них. Як не старалася, шкільних предметів на «відмінно» не «витягувала». І спортивною чемпіонкою не вдалося стати.

Після закінчення школи Ольга вирішила вчитися на філолога. Бо книжки — це її справжнє захоплення. З ними вона забувала про свої клопоти та проблеми, поринала в іншу реальність. На той час її батька вже не було серед живих. А мати, почувши, яку професію обрала собі донька, лише здивовано на неї глянула. Мовляв, що з неї взяти.

Незважаючи на несхвалення найріднішої людини, Ольга успішно закінчила виш. Влаштувалася працювати у школу. І дуже любила свою роботу. Їй подобалося прищеплювати дітям любов до рідної мови, до слова.

Зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася на зупинці. Спішила додому і ненавмисне роздерла пакет. Картоплини покотилися по тротуару. Славко кинувся їх збирати. Так і розговорилися. Ользі її новий знайомий видався ввічливим та турботливим, тому відповіла на його залицяння. А Славко називав її красунею, обіцяв носити на руках і завжди бути поруч із нею. Тож дівчина, якій завжди бракувало добрих слів і підтримки, була певна, що вона нарешті знайшла своє щастя.

Казка закінчилася через кілька тижнів після весілля. Чуйного, уважного Славка ніби підмінили. Він почав дорікати дружині, що вона не так одягається, не те готує, забагато часу проводить на роботі. А сам осів вдома після того, як його скоротили.

— Я шукаю високооплачувану роботу. Гарувати за мінімальну зарплату не буду, — відмахувався від дружини.

Ользі доводилося нелегко. Вона завжди в усьому була винною, а мати з чоловіком об’єдналися проти неї.

Того дня після уроків Ользі різко стало погано. Все через те, що зранку мати допікала їй тим, що ніяк не могла знайти своєї сумочки. Винуватила в цьому доньку. Хоча Ольга навіть не заходила в її кімнату.

— Знаю, що це ти нишпорила по закутках, аби привласнити мою пенсію! — не вгавала ненька.

Ольга виправдовувалася, як могла, але марно. Від безсилля та розпачу по щоках потекли сльози.

— Тихо! Спортивні новини! — гаркнув із кухні чоловік. Він навіть не думав захищати дружину і продовжував смакувати кавою.

А в обід у Ольги запаморочилося в голові. Їй здалося, що ось-ось знепритомніє. Перелякані вчительки викликали «швидку». На щастя, через пів години медикаменти подіяли і Ользі стало трохи легше.

— Бережи себе, Олечко. Ти ж іще така молода, — клопоталася біля неї директорка Лідія Дмитрівна. — У тебе ще все життя попереду.

Ольга лише зітхнула, бо їй здавалося, що вона — стара бабця. А від майбутнього не очікувала ні радості, ні добра, ні щастя.

— Ходімо. Хочеш я проведу тебе додому? — запропонувала підлеглій чуйна директорка. І була вражена, коли почула відповідь.

— Не хочу додому, — прошепотіла Ольга.

Вони говорили довго. Ольга виливала все, що у неї назбиралося на душі. На місто впали листопадові сутінки, а по підвіконню застукотіли краплини дощу. На прощання Лідія Дмитрівна обійняла Ольгу і обіцяла допомогти їй, якщо буде потрібно. Ольга ж обіцяла подумати над її пропозицією.

Як тільки-но молода жінка ступила на поріг оселі, мама з чоловіком кинулися до неї з претензіями.

— Де ти вешталася? Купила продукти? Скоріше готуй вечерю, — дратувались обоє. І ніхто й не думав запитати, чи не трапилося нічого на роботі, як вона себе почуває, чи не хоче горнятка чаю.

«Ні, я тут не донька й не дружина, а так, прислуга», — подумалося Ользі.

Вночі їй не спалося: врешті зрозуміла, що її терпінню настав кінець. Кілька днів вона вичікувала нагоди, коли нікого не буде вдома. Спакувала в сумку найнеобхідніші речі, взяла документи і поїхала на вокзал. Перед тим, як сідати у потяг, вийняла з мобільного телефону картку і викинула її в урну.

Уже надвечір Ольга була далеко. На пероні її зустріла Катерина Іванівна — подруга Лідії Дмитрівни, теж директорка школи. Вона зраділа приїзду цієї жінки, бо зі школи якраз звільнилася вчителька української мови та літератури. А тут — доля послала хорошого фахівця.

Зовсім скоро Ольга відчула, що в цьому маленькому містечку біля гір їй легше дихається. І дуже хочеться жити. Вона гуляє тихими вуличками і вчиться усміхатися перехожим. Записалася в бібліотеку й читає багато книжок. А вечорами кутається у спокій і п’є трав’яний чай з медом разом із старенькою бабусею, в якої винаймає кімнату. Минуле відступило, і тепер Ользі не треба завойовувати любов. Вперше у житті вона буде вчитися любити себе.

Яна НЕДІЛЬСЬКА.

Фото ілюстративне – Freepik.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Через кілька тижнів після весілля чуйного, уважного Славка ніби підмінили. Він почав дорікати Ользі, що вона не так одягається, не так готує, забагато часу проводить на роботі. А сам осів вдома після того, як його скоротили. Рідна мама теж не шкодувала доньку і тоді Ольга зважилася на рішучий вчинок