Україна
Швидко зібравши свої нехитрі статки, за якихось півгодини Катя з квитком на руках чекала на поїзд у напрямку, який перший потрапив на очі. Байдуже куди їхати, лиш би не бути з Олегом в одному місті і якнайшвидше його забути.
Одного разу, нас запросили на день народження в ресторан. Ювілей. Гостей приблизно 60. Родичі та друзі та колеги ювіляра. Ми мало кого там знали. Великий, довгий стіл. Ми сідаємо на визначені нам місця. Я знайомлюся з тими, хто поруч і тими, що навпроти
Я хочу сучасне весілля: модна сукня, ресторан, голубів, ведучого з розважальною програмою. Мої ж батьки вважають, що це марнотратство. Вони вже досить зрілі люди, їм обом уже під 50, і думають, що весілля повинно бути, як колись у них: у їдальні з паперовими плакатами і з тамадою дядьком Василем
Два роки прожили без проблем: квартира у мене велика, він за песиком доглядав, виховував, прибирав. Наявність собаки мене ніяк не зачіпала. Пес ставився до мене холодно, але шанобливо, доти, поки я не запросила в гості свою співробітницю. За півгодини, поки ми пили чай, її нові лакові човники були зжовані повністю
Дружина навіть не помічає, як довго я затримуюся на побаченнях, кажучи їй, що я на роботі. Прийду додому, вона серіали дивиться. «Привіт», «Привіт, вечеря на плиті!». Я вечеряю і на неї дивлюся. Думаю – ось-ось їй зізнаюся, зберу речі, піду і розлучуся. І тоді, напевно, вона не помітить моєї відсутності за своїми серіалами
Я все розповіла чоловікові. Він страшенно обурився: «А підлогу їм ще не помити?». Я стала захищати сім’ю сестри, говорити, що це тимчасово, поки вони на ноги не стануть. Але чоловік налетів на мене: «І ти цьому віриш? Твоя сестра ще 4-го дитини матиме, щоб нічого не робити, а її чоловік так і буде на дивані валятися!
Його мама прийняла мене як рідну. Знаючи, що я сирота, ніколи не дорікала, якщо у мене щось не виходило, а пояснювала і показувала, як робити правильно. Навіть, тоді коли не стало мого чоловіка, ця жінка підтримувала мене і попросила залишитись жити з нею. Але роки пройшли. Я хочу жити далі, але не можу. Мама мого покійного чоловіка настільки опікує мене, що я вже й дихнути вільно не в змозі
У одній із соцмереж побачила пост знедоленої багатодітної матусі. Ось я і вирішила допомогти їм, чим зможу. Надто проникливими були слова жінки. Це був перший і останній раз. Якщо і захочу я комусь допомогти ще раз, то вже краще собакам бездомним
Почалося все приблизно, коли з’явився другий онук. Вірніше, з того моменту, як він пішов. Поки він був маленький і прокидався ночами з плачем на всю квартиру, я була потрібна, щоб укладати його спати, няньчитися, коли потрібно. А як з дитиною клопоту поменшало, то невістка почала потихеньку натякати чоловіку, що я вже стара і нездорова жінка і мені пора відпочивати
