У пустелі Каракуми вже десятиліттями палає гігантський газовий кратер Дарваза. Те, що почалося як промислова аварія, перетворилося на туристичну атракцію та водночас складну екологічну й інженерну проблему, вирішення якої пов’язане з ризиками під землею.
Чому згасити кратер виявилося складніше, ніж здається?
Газовий кратер Дарваза в центральній частині Туркменістану давно став одним із найвідоміших природно-техногенних об’єктів Центральної Азії. У темряві він виглядає майже театрально: велике вогняне кільце посеред безкрайої рівнини пустелі. Саме за цей моторошний вигляд місце отримало популярне прізвисько “Брама до пекла” і протягом десятиліть приваблювало туристів навіть попри віддалене розташування, розповідає 24 Канал.
З чого все почалося?
За найпоширенішою версією, кратер виник після радянської бурової аварії. Вважається, що у 1971 році бурова установка натрапила на підземну газову порожнину, через що ґрунт обвалився. Інженери вирішили підпалити метан, який виривався назовні, розраховуючи, що полум’я згасне за кілька днів, як розповідає Atlas Obscura. Вогонь не планувався як довготривалий, але горить уже понад пів століття.
З часом Дарваза перестала бути просто цікавинкою. Сьогодні кратер розглядають як символ марнотратства енергоресурсів, екологічної шкоди та наслідків радянської індустріальної спадщини.
Цікавий факт! У 2014 році канадський дослідник Джордж Куруніс став першою людиною в історії, яка ризикнула своїм життям і спустився у “Браму пекла”, щоб дослідити її та дізнатися про особливості, температуру та гази, що беруть участь у формуванні об’єкта. На планування цієї наукової експедиції під наглядом спеціалізованої професійної команди National Geographic пішло 18 місяців. Куруніса прив’язали товстою мотузкою і спустили в “Браму пекла”; на ньому був спеціальний костюм із декількох шарів кевлара, що захищав його від спеки; він також був оснащений спеціальним дихальним апаратом.
Спуск людини до “Брами пекла” – дивіться відео:
Чому це проблема для Туркменістану?
У січні 2022 року тодішній президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов публічно закликав знайти спосіб загасити полум’я. Він наголошував, що об’єкт шкодить довкіллю, впливає на життя місцевих жителів і спалює природний газ, який міг би приносити країні економічну користь, як повідомляло видання France 24.
Політична вага питання пояснюється і масштабами газових запасів Туркменістану. Країна має значні ресурси цього палива, тому видимість безперервного горіння у пустелі сприймається як чимале економічне недбальство.
Водночас проблема не обмежується самим кратером. Міжнародні експерти давно звертають увагу на витоки метану з застарілої інфраструктури – свердловин і трубопроводів, багато з яких залишилися ще з радянських часів.
Газовий кратер Дарваза став туристичним магнітом / Фото Depositphotos
У намаганні розв’язати цю проблему у 2023 році навіть велися перемовини між США та Туркменістаном щодо можливих заходів зі зменшення викидів метану, як повідомляло видання Bloomberg. Для країни це важливо не лише з погляду кліматичної політики, а й збереження цінного експортного ресурсу.
Втім роль самого кратера у кліматичних ризиках неоднозначна. Через горіння значна частина метану перетворюється на вуглекислий газ і водяну пару ще до потрапляння в атмосферу. Це не робить вогонь безпечним, але означає, що критичного прямого впливу на клімат він має менше, ніж здається.
Водночас за даними дослідження ESA, загальний обсяг викидів за 2020 – 2025 роки оцінюється в 71±21 кт CH4, тоді як сукупні викиди з моменту утворення кратера консервативно оцінюються в понад 800±300 кт CH4. Це вказує на те, що фактичні загальні обсяги можуть бути значно вищими через неспалений метан, що вивільнявся протягом десятиліть до спалювання.
Чому “Браму пекла” так важко загасити?
Головна складність полягає у тому, що проблема не лише на поверхні. Полум’я підтримується постійним надходженням газу з підземних шарів. Тому навіть якщо перекрити доступ кисню чи засипати кратер, це не гарантує остаточного вирішення. Метан може знайти нові тріщини й виходити в інших місцях.
Саме на цьому наголошує дослідник пожежної безпеки Гільєрмо Рейн з Імперського коледжу Лондона. За його словами, будь-які роботи мають починатися з детального вивчення підземної структури розлому, який живить кратер. Без цього спроби перекрити потік можуть не лише провалитися, а й створити небезпечне накопичення газу.
Подібну думку висловлює й геонауковець Марк Айрленд з Університету Ньюкасла. Він наголошує, що регіон багатий на вуглеводні, тому кратер не можна розглядати як ізольоване вогнище. Газ у будь-якому разі має знайти шлях назовні. Якщо перекрити один канал без контролю джерела, може з’явитися інший.
Як наслідок Дарваза стала не лише геологічним феноменом, а й символом промислової помилки Радянського Союзу. Зараз це водночас туристичний магніт та політичний виклик. Саме ця багатогранність і пояснює, чому гучні заяви про закриття об’єкта звучать регулярно, але практичне рішення досі не знайдене. Інженерам доведеться не просто загасити полум’я, а фактично розібратися з цілою підземною системою руху газу.
