«Наймаємо квартиру, поки на Манхеттені будується таунхаус»

«У першу секунду мені здалося, що Дженніфер Лоуренс або вступила до коледжу і лише в’їхала до гуртожитку, або вона перебуває на знімальному майданчику фільму жахів. Вона сидить перед вебкамерою в ротанговому кріслі-гойдалці та повільно розгойдується. Стіни в порожній кімнаті голі та безбарвні. На праве плече Джен падає тінь сходів, яка мене чомусь дратує. Її довге волосся розпущене, і воно вологе. Ноутбук стоїть на стосі картонних ящиків. Камера не захоплює живіт Дженніфер, тому не видно, що вона вагітна. Від дверей чути неприємний скрегіт. Виявляється, це кіт Фредерікс, або просто Фред. Він явно не дурень, йому не подобається ця трохи моторошна кімната, і він намагається з неї вибратися. Я починаю нашу розмову з жарту…

— Моргни двічі, Джен, якщо тебе треба рятувати!

— Спасибі! (Сміється.) Все гаразд, ми з чоловіком (керівник художньої галереї Кук Мароні. Лоуренс і він зіграли весілля у жовтні 2019 року. — Ред.) винаймаємо цю квартиру, поки таунхаус на Манхеттені будується. А аскетизм цього житла чудово відповідає моєму нинішньому настрою. Не хочу привертати уваги. Папараці так дістали, що мені довелося відмовитися від щоденних прогулянок у Центральному парку з моїм улюбленим собакою Піппі.

— І де він зараз?

— Відправила його на ферму до моїх батьків у Кентуккі. Там Піппі може вільно ганяти білок, не боячись нарватися на папараці в кущах! А ось із Фредом такої проблеми немає — його не треба вигулювати. Тому я все частіше думаю про те, що непогано було б завести ще 15 кішок… Пробач мені, я дуже нервую. (Дженніфер охоплює себе руками, ніби намагаючись сховатись під мішкуватим сірим светром.)

— Чому?

— Я не спілкувалася з журналістами цілу вічність. Та й не лише з журналістами. А тепер я повертаюся і розумію, що разом з роботою повернуться у моє життя всі аксесуари популярності. А мені так хочеться захистити те, що вже живе в мені. (Дженніфер ніжно торкається живота.) Тому я нервуюся. Через себе. Нервуюся за тебе. Нервуюся за твоїх читачів.

— Давай тоді спершу поговоримо про твій новий фільм. Це тебе заспокоїть?

— Так. Я знялася в сатиричній комедії про кінець світу «Не дивіться вгору». Зняв її Адам Маккей. Він чудовий! Я давно мріяла попрацювати з ним.

Так от, до Землі наближається гігантська комета, але лише кілька вчених розуміють, наскільки це небезпечно. Це Ді Капріо та я. Проте сучасне суспільство настільки поляризоване, що наші заклики тонуть у галасі, який влаштовують протиборчі політичні сили. Консерватори кричать, що то ліберали лякають кометою людей. А ліберали замість того, щоб якось підготувати населення та врятувати хоч невелику частину, зайняті організацією грандіозного благодійного концерту. Коротше, дуже схоже на наші реалії.

Зніматися в такому фільмі було чудово, але це перша справжня комедія в моїй кар’єрі, і я дуже хвилююся. До того ж мені здається комічним, що мені потрібно буде брати участь у розкручуванні фільму після досить тривалої перерви, перебуваючи у стані вагітності моїм первістком!

«Мені почало здаватися, що я вже всіх дістала. Та я сама себе дістала!»

— Я ось що хотіла ще запитати, чому ти не знімалася два роки чи навіть більше? Невже тебе так засмутили останні чотири фільми, які виявилися не надто вдалими?

— Мене засмутила я сама. Я більше не давала ту якість, яку повинна була давати. Мені почало здаватися, що я вже всіх дістала. Та я сама себе дістала! Дійшла до крапки, коли нічого не могла зробити правильно. Навіть на червоній доріжці. А потім у пресі та соцмережах читала: «Вона знову спіткнулася?! Їй краще не бігати!» Проблема в тому, що більшість життя я прагнула сподобатися людям. Мені хотілося, щоб мною захоплювалися, хотілося зводити всіх з розуму. І раптом я зрозуміла, що люди реагують спокійно на мої фільми, на мою роботу. Одного мого існування було недостатньо, щоб люди відчули себе задоволеними. І це було для мене потрясінням. Ані робота, ані кар’єра більше не тішили мені душу.

Моя найкраща подруга Жюстін Польські сказала, що зірковий статус почав вбивати в мені дух творчості, мій компас збився. І я зникла на якийсь час, що було, мабуть, найбільш відповідальним рішенням, необхідним для того, щоб захистити свої таланти та свій розум.

— Ми познайомилися з тобою, коли тобі було 20, так?

— О так! Мене тоді якраз почали знімати у «Голодних іграх».

— І ти вже встигла заробити першу номінацію на «Оскар». Але вже тоді ти сказала мені, що хочеш стати матір’ю. Дуже хочеш.

— І я не обманювала. Річ у тому, що, коли я переїхала до Лос-Анджелеса з Кентуккі, сподіваючись стати актрисою, мені, 15-річному дівчиськові, потрібно було на щось жити. І я найнялася нянею в одну сім’ю — наглядати за 9-місячним немовлям. Я так прив’язалася до цього малятка, що дуже засмутилася, коли отримала першу роль у телесеріалі. Я раптом зрозуміла, що не почую, як ця дівчинка промовить своє перше слово, зробить перший крок.

При цьому я не знала, чи складеться моя кар’єра. Раптом я буду лузером? Що тоді? До речі, думаєш, я стала старшою і змінилася після 30?!(Сміється). Тепер я боюся, що моя перша в кар’єрі комедія провалиться з тріском. Але ще більше боюся, що не впораюся з вагітністю, буду поганою матір’ю. Я настільки вдячна за те, що моя мрія здійснюється і я чекаю на дитину, що надто боюся поділитися цією радістю з рештою світу. Тому ми з чоловіком не ходимо у гості та самі нікого не приймаємо. Знаєш, який жах мене переслідує? Я сиджу на званому обіді, як раптом хтось каже: «О Боже! Ви чекаєте на дитину!»

— І чому це кошмар?

— Тому що я не знаю після цих слів, як поводитись! Я відповідаю: «Господи, не можу про це говорити. Відчепись від мене, псих! Усі мої інстинкти оголені, як дроти. Кожна частинка мого тіла прагне захистити майбутню дитину. Я нікого не хочу пускати у наш маленький світ! Господи, пробач мені, я так розхвилювалася, що мені потрібно в туалет. Під час вагітності я туди бігаю постійно. Це займе секунду, а потім я відповім на всі твої запитання, обіцяю!

(Дженніфер зникає. Коли вона знову з’являється в кадрі, її голова тремтить від сміху.)

Даремно я не прибрала звуку або не зупинила запис. Ванна зовсім поряд, і ти, напевно, чула всі ці звуки. Чорт! Я така егоїстка. Думаю лише про себе!

«Щоб знову сісти у літак, я випила величезну пігулку заспокійливого, запивши її кількома маленькими пляшечками рому»

— Нічого страшного я не почула. До речі, який момент у житті ти можеш назвати по-справжньому найстрашнішим?

— Це було влітку 2017 року. Я сіла на борт приватного літака в моєму рідному Луїсвіллі, щоб летіти до Нью-Йорка. Чорт, я знаю, що заслуговую на смерть за те, що літала приватними літаками. Я була тоді й без того на взводі. Ми знімали «Маму» (фільм жахів. — Ред.) з Дарреном Аранофскі. Ти знаєш, я з ним зустрічалась деякий час. Але зараз не про це. Ми вже піднялися на пристойну висоту, як раптом пролунав гучний шум, тиск повітря в салоні впав. Зі мною летів син лікаря з Луїсвілла, того самого, який приймав пологи у моєї мами. Він допоміг з’явитися на світ не тільки мені, а й двом моїм братам. Так от, сина лікаря покликали до кабіни пілотів. Він повернувся з попелястим обличчям. Сказав, що у нас один двигун вийшов із ладу. І пілот намагатиметься здійснити аварійну посадку на одному працюючому двигуні. Тільки він це сказав, як виникла гробова тиша — заглух і другий двигун! Я втиснулася в крісло від страху. Було відчуття, що від мене залишився лише скелет! Літак стало страшно трусити. «Ми всі зараз помремо», — подумала я. І почала записувати короткі голосові повідомлення моїм близьким. Щось на кшталт: «Я прожила прекрасне життя, вибачте мені…»

— Вибач, переб’ю твою розповідь. Вибачити тобі? За що?

— Не знаю, раптом у мене виникло почуття провини. Я розуміла, що всі страждатимуть через мою загибель. А потім мене відвернула думка про Піппі. Господи, це було найжахливіше! Собака лежав у мене на колінах. Він же був зовсім ні в чому не винен. Безгрішне створення! Потім я побачила смугу посадки внизу. На ній повно пожежних машин та бригад швидкої допомоги. Я почала молитися. При цьому не тому Богу, з вірою в якого росла, ні. Той Бог здався мені жахливим і жорстоким. Ні, я закликала у своїх молитвах до інших богів. Господи, може, ми все ж таки виживемо? Я, мабуть, отримаю опіки, це буде дуже боляче, але ми залишимося живими! А потім я раптом звернулася до Ісуса: «Будь ласка, Ісусе, збережи моє волосся. Прикрий його своїми руками. Будь ласка, не допусти, щоб я стала лисою!»

Ми приземлилися у Буффало. Посадка була жорстка. Літак ударився об бетонну смугу, підскочив угору і знову сів. Команда рятувальників виламала двері. Усі, хто був на борту, вилізли назовні. Ми плакали та обіймалися. Ніхто з нас не постраждав. Жодної подряпини! Але мені все одно треба було терміново потрапити до Нью-Йорку. А це означало, що я мала відразу сісти в інший літак! Щоб змусити себе це зробити, я випила величезну пігулку заспокійливого, запивши її кількома маленькими пляшечками рому… Знаєш, є такий вислів — те, що тебе не вбило, робить тебе сильнішим. Нісенітниця собача, та простить мене Піппі! Ця історія з аварійною посадкою зробила мене набагато слабшою. Літаки — жахливий вид транспорту, але я змушена ним користуватися постійно.

«Кожен хтивий придурок отримав можливість розглядати моє оголене тіло без мого відома»

— Поговорімо про ще один стрес, який тобі довелося пережити. Це було у 2014 році.

— Зрозуміло. Ти хочеш запитати про те, коли хакери зламали iCloud(хмарне сховище даних, яке надає компанія Apple користувачам комп’ютерної техніки та смартфонів. — Ред.)?

— Так. Коли в мережу злили голі фото багатьох знаменитостей, серед яких і ти.

— Тоді я переконалася, що інтернет справді є ігровим майданчиком диявола! Це було настільки принизливо. Якийсь нескінченний акт насильства. Кожен хтивий придурок отримав можливість розглядати моє голе тіло без мого відома. Будь-коли, вдень і вночі. Якесь видання у Франції взагалі опублікувало ці знімки. Я зазнала глибокої травми, яку ніколи не зможу вилікувати. Ти колись хотіла стати актрисою? (Дженніфер з гіркою іронією трясе головою.)

— Згодна з тобою, шоу-бізнес — небезпечна територія для жінок. Але скандал з Харві Вайнштейном, здається, багато що змінив. До речі, він двічі використовував твоє ім’я з метою власного захисту.

— Це як?

— У 2018 році, після того, як шість жінок звинуватили його в сексуальних домаганнях, його адвокати цитували твою заяву: «Вайнштейн був зі мною виключно люб’язний».

— Вони вирвали ці слова з контексту. А вдруге?

— Наводилася анонімна заява якогось актора, котрому Вайнштейн нібито заявив: «Я спав із Дженніфер Лоуренс, і подивіться тепер, що з нею — вона отримала «Оскар».

— Господи, як така мила людина могла виявитися ґвалтівником? (Джен з іронією закочує очі та посміхається.) Вайнштейн бреше! Якщо він взагалі це справді говорив. Послухай, жертвами Харві були жінки, які вірили, що він хоче їм допомогти. На моє щастя, до того часу, як я перетнулася з Вайнштейном, я вже не потребувала чиєїсь допомоги, щоб просувати кар’єру. Це було напередодні вручення мені «Оскара». Я вже була зіркою «Голодних ігор». Тож уникла цієї делікатної ситуації. Звісно, я жінка у світі шоу-бізнесу. І я не стверджуватиму, що поведінка чоловіків завжди була прийнятною стосовно мене. Але мій приклад доводить, як швидко завойована популярність рятує жінок. Мене це врятувало.

Читайте також: Після секс-скандалу в Голлівуді жінкам стали більше платити: відверте інтерв’ю Емілі Блант

— Хотіла б повернутись до твого рішення взяти паузу в кар’єрі. Невдоволення собою було єдиною причиною?

— Ні. Я раптом зрозуміла, що не маю нормального життя. І подумала, що заслуговую на нього. Настав момент, коли вранці мене мучило лише одне запитання: чи хочу я сьогодні йти на знімання? Чи хочу я працювати сьогодні? Ось тоді мені знадобилася перерва.

— І чим ти займалася?

— Спершу відсипалася. Потім почала бачитися з друзями. Зі своїми старими друзями, яких знала задовго до того, як стала знаменитою. Захопилася громадською діяльністю. Наприклад, стала активісткою руху RepresentUs. Ми боремося з корупцією у політиці.

«В супроводі охоронця ходила навіть на побачення»

— Що найбільше змінилося у твому повсякденному житті в цей період?

— Після виходу першої частини «Голодних ігор» зі мною постійно знаходився поряд охоронець. Я кроку без нього не робила. Ішла до ресторану, він поряд. Я у гості, він зі мною. Я на побачення — без охоронця не можна. Це смішно та трагічно одночасно. Я зненавиділа охоронців. Господи, коли я почала зустрічатися з Куком, моїм тепер уже чоловіком, він, бідолаха, боявся запросити мене на побачення, бо зі мною обов’язково припреться охоронець! І ось останні два роки з лишком все інакше. Я дізналася, що таке справжнє приватне життя. Спочатку я нервувала. Але швидко звикла. І мені це сподобалося… Боже, а мені варто все це розказувати? Це безпечно? Так, стоп! Охоронці поруч зі мною 24 години на добу. Щодня. А ще я маю пістолет!

— Невже ти так довго не займалася кіно?

— Що ти, я не витримала б! У 2018 році, скориставшись взятою паузою, я зі своєю подругою Польські створила нашу продюсерську компанію — Excellent Cadaver («Чудовий труп». — Ред.). Як тобі назва? (Сміється.) Не те що у компанії Дрю Беррімор — Flower Films («Квіткові фільми». — Ред.).

— І яке кіно ви знімаєте, як не секрет?

— Важко відповісти. Ми не обмежуємо себе у виборі тем і жанрів. І не боїмося знімати фільми про білих жінок! (Сміється.) Тож я без роботи не залишусь. Відкрию секрет — днями підписали контракт із Паоло Соррентіно (культовий італійський режисер, зняв фільми «Велика краса», «Молодість», мінісеріал «Молодий Папа». — Ред.). Він зніматиме біографічну драму про суперагента Сью Менгерс. І головну роль граю я.

«Особливе задоволення у шлюбі мені приносять спільні походи за продуктами»

— Ти вже два роки одружена. Що тобі подобається у шлюбі?

— Я не думаю, що треба ділитися з вашими читачами буквально всім. Можу сказати, що особливе задоволення мені приносять наші спільні походи за продуктами. Я не можу пояснити чому. Але в мене це викликає велику радість. Ці закупівлі сприймаю як метафору шлюбу в цілому. Ми маємо список того, що ми повинні купити. Та разом вибираємо, разом обговорюємо, разом приносимо. Так і у шлюбі є список спільних завдань, список того, що потрібно зробити. І ми разом над цим працюємо та прагнемо виконати намічене. А ще під час цих походів за продуктами я обов’язково купую якийсь кулінарний журнал. Наприклад, «Здорові страви за 15 хвилин». Кук дивиться на мене і каже щоразу: «Ти ним не скористаєшся. Нізащо». А я злюсь і відповідаю: «Обов’язково щось приготую! Ось ця страва!» І показую йому якусь сторінку в журналі. «Добре, коли?» — запитує Кук. «У вівторок! Ось побачиш!» — відповідаю я. І чоловік завжди має рацію. Я не приготувала жодної страви.

— Я дивлюся, що ти п’єш воду з незвичайної пляшки…

— О, вона вся обклеєна стікерами з кадрами фільму «Реінкарнація» (фільм жахів 2018 року. — Ред .). З Тоні Коллетт у головній ролі. Вона там чудова! Це мій улюблений фільм! Пляшку подарував мені Кук.

— Чоловік, схоже, є оригіналом у виборі подарунків…

— Він чудовий! Дивися, на мені зараз ще три його подарунки. Ось мій весільний бант, я ношу його на довгому ланцюжку, який Кук подарував. А це перлове намисто. А ось діамантове намисто. Це чоловік подарував на моє 30-річчя. Кук сховав його у сценарії «Реінкарнації» у твердій обкладинці. Я спочатку вирішила, що він дарує мені лише цю книгу. Звичайно, була йому вдячна, адже він знає, як я люблю цей фільм. Я одразу почала гортати її, і раптом засяяли діаманти! Це було так мило…

— Як тобі було зніматися з Леонардо Ді Капріо та Меріл Стріп?

— Лео просто чудовий! Ми з ним багато жартували, під’юджували один одного, згадували, як він і я розпочинали свої кар’єри ще дітьми. Що ж до Стріп, то я страшенно боялася. Мені здавалося, що я зганьблюсь перед цією великою актрисою, що вона відразу зрозуміє, яка я бездара! Коли вона вперше з’явилася на майданчику, у мене руки-ноги віднялися від страху. «Що я маю робити в цій сцені? Я забула свої репліки! — шепотіла я з жахом Адаму Маккею. Але Меріл — вона богиня! Вона мене одразу заспокоїла. І все пройшло чудово. Тепер вона моя найкраща подруга.

«Я в’їдливо вчитуюсь у кожне слово у контракті. Найкращий комплімент для мене — пошепки вимовлена менеджером фраза: «Дістала, сука»

— Як батьки ставляться до твоїх фільмів? Вони бачили їх?

— Так, звичайно.

— І цей новий теж мають намір дивитися?

— Впевнена, що подивляться.

— Наскільки я розумію, вони в тебе упевнені республіканці. Як вони поставилися до того, що їхня дочка в Голлівуді перекинулася до демократів? Вибачили тобі?

— Чесно, не знаю. Ми намагаємося не говорити про політику.

— А тобі було важко порвати зі своїм республіканським корінням?

— Зараз я покажу тобі середній палець! Зробити це допоміг мені Трамп! За чотири роки його президентства стільки дичини сталося. Біла перевага! Атака на Капітолій! А що він зробив з наукою?!

— Гаразд, відчеплюся від тебе. Знаєш, я бачила рекламний ролик «Не дивіться вгору» і звернула увагу на один момент. Коли на початку йдуть титри, твоє ім’я на пів секунди з’являється раніше на екрані, ніж Леонардо Ді Капріо.

— Мені приємно (сміється із задоволенням).

— Це було зроблено з вашого відома? Як це вирішувалося?

— Хто буде першим у початкових титрах? Ми обговорювали це з Лео. Він благородно запропонував рівність. Але я знахабніла і пішла далі. Запитала, а що коли моє ім’я з’явиться трохи раніше? Лео не заперечував. І я йому вдячна. Вдячна за всіх акторок. Здавалося б, це дрібниця. Але жінкам, як і раніше, доводиться багато відстоювати в Голлівуді. Я захоплююся Скарлетт Йоханссон, яка ризикнула позиватися до Walt Disney через гроші, які вона могла б отримати за «Чорну вдову». Мені, дякувати Богу, поки судитися не доводилося зі студіями. Але я в’їдливо вчитуюсь у кожне слово у контракті, перш ніж його підписати. Усі ці менеджери-чоловіки не чекають такого від молодої актриси. З них сім потів сходить, поки ми не узгодимо кожну дрібницю. І найкращим компліментом для мене після таких переговорів стає пошепки вимовлена фраза: «Дістала, сука».

— Я випадково дізналася, що Ді Капріо за свою роль у вашому фільмі отримав 30 мільйонів доларів. Тобі ж заплатили 25 мільйонів. Ти вважаєш, що це справедливо?

— Бюро статистики з праці наводить такі дані: 2020 року жінки у США за повний робочий день отримували 82,3% від зарплати чоловіків. Якщо порівняти наші з Лео гонорари, то я отримала 83 центи там, де йому заплатили долар. Тож мій заробіток навіть трохи вищий за середнє співвідношення жіночого та чоловічого заробітку по країні. Тому я вважаю, що мій контракт не можна назвати справедливим, але він, проте, вдалий. Але статева нерівність у питанні оплати праці залишається, це факт. Вибач, мені знову потрібно в туалет. І цього разу я точно вимикаюся!»

Переклад Ігоря КОЗЛОВА, «ФАКТИ» (оригінал Karen Valby / Vanity Fair)