Батьки не хочуть нам допомагати. І ми не просимо нічого такого, що було б дійсно надмірністю. Ми лише хочемо з сестрою вступити до університету, щоб почати вчитися. Проте грошей нам на це не дають. Батьки стверджують, що ми всього повинні домогтися самі

Україна

Батьки у нас забезпечені, але не хочуть нам допомагати. Хочемо з сестрою відсудити у них квартиру, щоб мати хоч щось.

Наші батьки завжди були вимогливими до нас і нічого не давали в дитинстві. У той час, як у однолітків були нові іграшки та пристрої, у нас завжди все залишалося старе. Нам завжди твердили, що всі ці речі – дрібнички. І хоча з позиції дорослої людини це звучить цілком розумно, але для дитини це далеко не останні речі.

Однак навіть зараз, вони не хочуть нам допомагати. І ми не просимо нічого такого, що було б дійсно надмірністю. Ми лише хочемо з сестрою вступити до університету, щоб почати вчитися. Проте грошей нам на це не дають. Батьки стверджують, що ми всього повинні домогтися самі, що звучить настільки абсурдно в нашій ситуації. А навіщо, хотілося б запитати, вони тоді досягали свого стану? Адже вони не можуть навіть поставити нас на ноги. У чому сенс?

Цілком очевидно, що ми нікуди не поступили через брак коштів. Втратили кілька років, і хоча продовжили працювати в цікавій для нас сфері, але без освіти все це дається дуже важко. Та й час зараз зовсім інший, тому що ми сильно відстаємо від своїх однолітків. Ми впевнені, що наслідком цього стане занадто довга кар’єра.

І так як терпіти подібне ставлення до себе ми не маємо наміру, ми з сестрою вирішили подати на них до суду і відсудити квартиру. Хоча б щось нам дістанеться від них. Надалі це також дозволить нам здобути освіту і забезпечити себе грошима на оренду житла кілька років. Чи варто говорити, що реалізувати подібне не так просто, адже на їхньому боці дорогі адвокати, а у нас лише нечисленні заощадження на судовий процес.

Мене більше здивувало те, що жоден з наших знайомих або родичів ніяк нас не підтримав. Вони щиро впевнені в тому, що ми просто розпещені і не хочемо працювати. Або це справжня боязнь наших батьків, хоча вони не настільки страшні люди, як може здатися на перший погляд.

Нам дійсно було б простіше, якби хтось розумів нас так само добре, як ми одна одну. Адже по суті нікого у нас більше немає. Навіть ті нечисленні друзі відвернулися від нас у скрутну хвилину. А адже з ними ми були знайомі більше 10 років. Невже всім так дійсно все одно на близьких їм людей.

Загалом сподіваюся, що незабаром ми зможемо раз і назавжди вирішити всі наші проблеми з батьками, поступимо в університет і заживемо звичайним життям. І так, спілкування з попередніми знайомими точно доведеться припинити.

Фото ілюстративне.


Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN