Бабуся Ольга вирішила продати свою хатину, адже її доньки не могли поділити її між собою. Тому вирішили її продати, а гроші розділити. Забрали матір до себе, і вирішили, що вона житиме в них по місяцю. Як тільки місяць закінчувався, одна донька збирала мамині речі і везла матір до іншої доньки. Так сестри возили її по селу ще довго. Усі люди сміялися з них, а бабусю дуже шкодували. Вона так сумно дивилася у вікно, коли проїжджала повз своє подвір’я

Життєві історії

Бабуся Ольга вирішила продати свою хатину, адже її доньки не могли поділити її між собою. Тому вирішили її продати, а гроші розділити. Забрали матір до себе, і вирішили, що вона житиме в них по місяцю. Як тільки місяць закінчувався, одна донька збирала мамині речі і везла матір до іншої доньки. Так сестри возили її по селу ще довго. Усі люди сміялися з них, а бабусю дуже шкодували. Вона так сумно дивилася у вікно, коли проїжджала повз своє подвір’я

Зараз я нагадала історію, яка відбулася колись у нас в селі. Відбулася вона, звичайно, ще багато років тому, але це питання, на жаль, і зараз залишається дуже актуальним. В наш час люди роблять ті ж самі помилки, на жаль, не задумуючись про майбутнє.

Якраз десь в той час, біля нас жила сусідка – бабуся Ольга. Дуже хороша, добра старенька жінка, весь час приходила до моєї мами в гості, коли ми були ще маленькими, приносила парне молочко і власні свіжоспечені булочки та пироги. Я ще в школі вчився тоді і дуже любив коли бабуся Ольга приходила вечорами до нас додому, розповідала цікаві, іноді сумні, історії про своє життя. Бабуся Ольга мала двох доньок. Дочок її я не знав, вони надто рідко приїжджали в село до матері, хоча жили і не так далеко від нас, в сусідньому районі, туди автобус ходив декілька разів на день.

Одного разу мама прийшла додому якась сумна та заклопотана, я запитав у неї що сталося, чому вона без настрою, а вона відповіла, що сусідка наша, бабуся Ольга, до якої ми вже звикли за всі ці роки, надумала свою власну хатину продавати. А ми так звикли до неї, особливо мама, бабуся Ольга вже була для нас дуже близькою людиною, іноді навіть родичів так не любиш, а її ми щиро любили. І мама турбувалася хто тепер буде нашими новими сусідами, хвилювалася, щоб то були хороші люди. А ще вона відразу сказала, що бабусі Ользі не варто отак просто продавати хатину і залишатися без власного куточка. Але хто ж її – чужу людину, буде слухати, тим паче, коли бабусі дві дочки з усіх сторін пропонували свою турботу та піклування. Мама це розуміла, тому, коли розмовляла про це з сусідкою, особливо не наполягала на цьому.

Виявляється, що бабуся Ольга продавала хату, бо дві дочки не могли поділити будинок матері між собою, а одній з них гроші були дуже потрібні, вона казала, що має проблеми, які потрібно вирішувати. Ось і зійшлися на тому, щоб материну хату швидко продати, гроші поділити між собою, а маму забрати до себе. Все б добре, але все вийшло зовсім не так як хотілося старенькій жінці. Бабусину хату вони продали швидко, у нас з’явилися нові сусіди. І, як потім виявилося, мама хвилювалася даремно. Вони хороші та дуже порядні люди, ми з ними відразу потоваришували і у нас були теплі стосунки багато років. А ось з бабусею Ольгою сталася ще та історія, чесно кажучи, для мене вона дуже сумною виявилася вона! Дочки домовилися, що мама буде жити у них по одному місяцю. І як тільки місяць закінчувався, одна дочка з речами відправляла маму до іншої. Як то було мамі сестер не цікавило, адже думали весь час лише про себе, як і завжди.

Ось так і возили бабусю щомісяця з речами одна до одної. Все село сміялося над цією історією, а мені було дуже шкода бабусю.

А одного разу я бачив, коли приїжджав до мами в село, як вона їхала в машині і так сумно дивилася у вікно на свою хатинку. Я помахав їй привітно рукою, вона мене ніби як і не впізнала зовсім, вона виглядала дуже сумною та зажуреною. Я до цих пір не можу забути ту таку давню, але таку сумну історію.

Як можуть рідні діти, а тим паче дві рідні доньки так вчинити з рідною мамою? Як можна позбавити бабусю рідного кута і продати будинок, де бабуся прожила все життя? Невже не можна ділити спадок тоді, коли батьків вже немає з нами, нехай живуть у своїй хаті все життя, вони ж люблять свою домівку, для стареньких це сумна розлука. Я навіть й подумати не можу, а ще кажуть, що сини залишають матерів. Але справа в тому, що перш за все потрібно бути доброю людиною. А надіятися на доньок теж не потрібно, адже хто його знає, як життя складеться.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – domofond.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Бабуся Ольга вирішила продати свою хатину, адже її доньки не могли поділити її між собою. Тому вирішили її продати, а гроші розділити. Забрали матір до себе, і вирішили, що вона житиме в них по місяцю. Як тільки місяць закінчувався, одна донька збирала мамині речі і везла матір до іншої доньки. Так сестри возили її по селу ще довго. Усі люди сміялися з них, а бабусю дуже шкодували. Вона так сумно дивилася у вікно, коли проїжджала повз своє подвір’я