— Алла Леонідівна? Я Оля. У мене дитинка від Олега буде. Ви не хвилюйтеся, на допомогу від вашогол сина я не розраховую. Пролунав ранковий дзвінок. Такого я не очікувала.

Різне

Пролунав ранковий дзвінок. Такого я не очікувала.

– Добрий день. А ви Алла Леонідівна? Ви мама Олега?

– Так. Це я. А ви хто?

– Передайте, будь ласка, Олегу, щоб він приніс мені довідку. Він знає, яку. А то мене без цієї довідки народжувати не пустять. А мені ж скоро, ось-ось.

– Яка довідка, кого народжувати?? Нічого не розумію. Ви хто взагалі?

– Я Оля. У мене дитина від Олега буде. Ви не хвилюйтеся, Олег мене не обдурив, він мені нічого не обіцяв. Я сама вирішила цю дитину залишити. На допомогу від Олега я не розраховую. Я сама буду ростити цю дитину.

– А чому я про вас нічого не знала?

– Ми з Олегом познайомилися восени. Ви, будь ласка, не забудьте йому про довідку сказати.

Дівчина попрощалася зі мною і поклала трубку.

Коли я розповіла про це чоловікові, то він дуже розізлився. Став бігати по квартирі і кричати:

– Нехай одружується. Що це таке? Зробив дитину дівчині і кинув її! Це ж не чоловічий вчинок! Це що ж ми з тобою такого хто зна кого виростили?

– Але ж йому ще вчитися треба два роки в університеті. Він же сам себе ще навіть забезпечувати не може. А цієї Олі тільки вісімнадцять років всього.

Увечері ми серйозно поговорили з сином. Виявляється, він познайомився з Ольгою в кафе, вони почали зустрічатися.

– Ми з нею просто зустрічалися. Я з нею одружуватися не обіцяв. Коли дізнався, що вона в положенн, то хотів дати грошей, щоб вона все зробила. Але їй не можна, лікарка сказала. Ось вона і вирішила залишити цю дитину. Але я Олю не люблю і одружитися з нею не хочу.

– А як до цього поставилися батьки Олі?

Все виявилося дуже сумно: батьків у Олі не було, допомагати дівчині було нікому.

Напевно, дівчина дуже мріяла про нормальну сім’ю: хорошому чоловіка, дитину. А наш син не захотів з нею одружитися.

Наполягати на тому, щоб Олег одружився на Олі, ми не стали. Знаємо, що такі шлюби без кохання нічим хорошим не закінчуються. Поживуть півроку – рік і все одно разбіжатся.

***

Минуло три місяці. Ми робили вигляд, що нічого не сталося. Але якось увечері Олег запитав у мене:

– Мам, а нам же другий телевізор не потрібен? Можна я його Олі відвезу?

– А Оля вже народила?

– Так, хлопчика. Назарчиком назвала.

– А він схожий на тебе?

– Та не знаю я, на кого він схожий. Маленький такий, лисий, товстенький. Тільки їсть і спить.

Олег відвіз телевізор Олі. А я всю ніч думала про дівчину і її дитину. Вранці ми поговорили з чоловіком і вирішили, що нам треба з’їздити до Олі і нашого онука.

– Це буде правильно. Олег нехай як хоче, так і робить. Але цей хлопчик – наш онук, – вирішили ми з чоловіком.

Перед тим як їхати, я зателефонувала Олі і розповіла про те, що ми з чоловіком хочемо до неї приїхати. Вона дуже здивувалася, але сказала, що не проти цього.

– А що тобі привезти?

– Памперсів. Їх багато треба, а вони такі дорогі! – попросила Оля.

Ми заїхали в магазин, купили гостинців для Олі, одяг для малюка. Звичайно ж, купили і памперсів.

Біля будинку я зупинилася.

– Та не хвилюйся ти так. Подивимося на малюка, віддамо гостинці. Може бути, ми більше сюди ніколи і не прийдемо.

Оля виявилася дуже приємною, симпатичною дівчиною. Вона чекала нас: напекла дуже смачних млинців, заварила чай.

– Назарчик зараз спить. Ходімо, подивіться на нього. Він так смішно бровками ворушить, коли спить.

Як тільки ми побачили малого, то у нас будь-які сумніви в тому, що він наш онук, відразу ж відпали – він був схожий на нашого сина як дві краплі води.

Коли ми пили чай, Олянам розповіла, що ця квартира дісталася їй від бабусі. Квартира була маленька, зі старими меблями. Але всюди було дуже чисто. Оля закінчила училища на перукаря і вже встигла навіть попрацювати.

– Я так рада, що у мене є син! Я його дуже люблю. Я його полюбила ще коли він у мене в животі був.

– А на які гроші ти живеш?

– А я соціальну допомогу отримала на назарчика. Ви не думайте про мене погано: я не буду у вас грошей просити. Коли Назарчик трошки підросте, а працювати піду. Я вже дізнавалася: в ясла з десяти місяців беруть. Там черга навіть. Я вже записала туди назарчика. До того ж у мене були гроші. Я назбирала, поки працювала. Ось купила сину коляску і ліжечко. Все нове, хороше.

Тут прокинувся малий, і Оля побігла його годувати.

Я хотіла допомогти покласти продукти в холодильник і тільки тоді помітила, що холодильника в квартирі просто немає.

– Та нічого страшного. Я продукти, які можуть зіпсуватися, на балкон виношу.

Ми з чоловіком побавилися з онуком, попрощалися з Олею і пішли.

Коли ми вийшли з під’їзду, чоловік у мене запитав:

– У тебе карта з собою? У магазин їдемо?

– Так!

Ми поїхали в магазин купувати холодильник для Олі.

Катя дуже нам сподобалася: така рішуча, не здавалася, не стала пити, як її мати. Не знаю, що буде далі, але ми їй будемо допомагати. І онукові станемо найкращми бабусею і дідусем на світі!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN