Майже кожен стикався із ситуацією: варто комусь поруч або навіть на екрані телевізора позіхнути, як ви мимоволі робите те саме. Цей «ланцюговий рефлекс» роками цікавив науковців. Виявилося, що причини такої поведінки криються у складних процесах нашого мозку та соціальній природі людини. Про це пише Telegraf, передають Патріоти України.
Однією з головних причин є емоційний зв’язок. Вчені встановили пряму залежність: чим ближча вам людина, яка позіхає, тим вища ймовірність, що ви «підхопите» цю дію.
Це відбувається завдяки роботі так званих дзеркальних нейронів головного мозку. Саме вони відповідають за нашу здатність до співпереживання та розуміння емоцій інших. Фактично, повторення позіхання є підсвідомим актом соціальної солідарності.
Друга причина сягає корінням у давні часи, коли виживання залежало від злагодженості дій зграї чи племені.
Позіхання слугувало сигналом для синхронізації біологічних ритмів групи. Коли один член спільноти позіхав, це запускало ланцюгову реакцію, змушуючи інших також «струснутися».Це допомагало всім одночасно прокинутися або підвищити пильність.
Третій фактор — суто фізіологічний. Позіхання виконує функцію терморегуляції. Глибокий вдих прохолодного повітря допомагає охолодити мозок, коли він перегрівається від напруженої роботи або стресу.
Організм буквально «провітрює систему», аби вона працювала ефективніше. Коли ви бачите, як хтось позіхає, ваш мозок може сприйняти це як сигнал про задуху або перегрів у приміщенні і превентивно запустити механізм охолодження у вас.
Діти віком до 4-6 років майже не «підхоплюють» позіхання від дорослих чи однолітків. Науковці пояснюють це тим, що у ранньому віці механізм емпатії та соціальні навички лише починають формуватися. Дитячий мозок ще не налаштований на автоматичне зчитування та дзеркальне відображення станів оточуючих.
