А у 10 років Світлана випадково дізналася таємницю своєї появи на світ. У той сонячний, теплий день її життя перевернулося з ніг на голову

А у 10 років Світлана випадково дізналася таємницю своєї появи на світ. У той сонячний, теплий день її життя перевернулося з ніг на голову. Пише Волинська газета

Нетипова історія Попелюшки. Вона завжди почувалася чужою у своїй же сім’ї. Просто її не помічали. Вона була наче те старе радіо, якого вже давно ніхто не слухає і лише у дні прибирання по ньому злегка проводять вологою ганчіркою.

Світлана намагалася привернути увагу батьків і своєю по-дитячому незграбною допомогою, і капризами. Але, щоб вона не робила, це лише більше віддаляло її маму.

«Я годую тебе, одягаю! Ну чого тобі ще треба?! Відстань!» – неодноразово казала найрідніша у світі жінка. А тато, тато просто мовчав, наче її і зовсім не існувало.

Після появи Ніки, життя стало ще похмурішим. Батьки не могли натішитися появою сестрички і виконували тїї будь-які капризи. А Світлана, вона так і залишилася старим, нікому не потрібним радіо.На її невисловлені питання та дитячі образи не було відповідей. Всі її спроби зблизитися з сім’єю завершилися крахом.

А у 10 років Світлана випадково дізналася таємницю своєї появи на світ. У той сонячний, теплий день її життя перевернулося з ніг на голову. Забігши додому попити води, дівчинка почула голоси. Цікавість взяла гору, і мала тишком підійшла до дверей. На кухні, попиваючи чай, сиділи бабуся з сусідкою. З їхньої розмови Світлана дізналася, що тато їй нерідний, а мама вважає старшу доньку своєю найбільшою помилкою в житті.

«Не знаю, чому вони тримають ту дитину коло себе. Вона ж усе відчуває. Я вже й пропонувала до себе її забрати. Та ні ж, а що люди скажуть? Що кинула рідну доньку? Нехай тут живе», – зітхала бабуся.

Світлана стрімголов кинулася з квартири, зачепивши по дорозі вішак, який голосно упав додолу, але мала на то навіть уваги не звернула. Забившись у найвіддаленіший куток подвір’я, вона проплакала півдня. А повернувшись додому, підійшла до бабусі, обняла її за широченну талію і прошепотіла:

«А можна я у вас поживу?».

Старенька витерла тильною стороною долоні очі і кивнула, не під силу вимовити і слова, а потім міцно притиснула дитину до себе.

З того дня Світланка переїхали жити у село до бабуні. Батьків і сестру бачила рідко. Ті нечасто навідувалися в гості. Здається, прірва між ними ще більше розрослася. Якщо батька дівчина могла зрозуміти, то маму… і через роки вона так і не зуміла.

Сільське життя протікало тихо та спокійно. Після закінчення школи обрала педагогічний коледж, який був у сусідньому райцентрі. Отримавши диплом, влаштувалася у сільську школу, хоча й пропонували роботу в обласному центрі. Але старенька уже декілька років нездужала, тож онука намагалася завжди бути поруч.

Юна дівчина жила не лише роботою та домашніми турботами, вона чекала зустрічей з Іванком. Юнак жив по-сусідству і одразу став найкращим другом для Світланки. А від дружби до кохання невелика відстань. Уже рік, як молоді люди зустрічаються, а на осінь і весілля мають зіграти.

Вперше цього літа до бабусі приїхала Ніка, сказала, що хоче подихати свіжим повітрям та оздоровитися перед навчанням. Вона у цьому році якраз закінчила школу. Світлана зраділа приїзду сестри, тож усюди брала її з собою, і з Іванком познайомила. Дівчата були різні як ніч і день. Світлана спокійна та стримана, Ніка – весела та капризна.

Настав передвесільний вечір. З міста приїхали батьки. Світлана мліла від щастя. Раз у раз підбігала до шафи, де висіло вінчальне плаття, і легенько перебирала тканину пальцями. Вона в соте стояла перед білосніжним маревом, коли у кімнату ввійшла мама. Очі у жінки були заплакані, і дівчині на мить здалося, що мама підбіжить і обійме її. Але цього не сталося.

Жінка хмуро глянула на доньку і сказала:

«Ніка при надії від твого Івана».

Світлана стояла, дивлячись на матір широко розплющеними очима, та механічно перебирала пальцями тканину.

«Завтра буде весілля у Ніки. Добре, що статурою ви однакові. Чи ти хочеш занапастити сестрі життя?» – підозріло оглянувши доньку, промовила мати.

«А що мені робити? Як же я?» – схлипувала Світланка в обіймах у бабусі».

Стара жінка погладила онуку по голові та протягнула конверт:

«Тут гроші, хотіла тобі на весілля подарувати… Але ж… Бери їх і їдь звідси подалі. Вступи в університет і знайди престижну роботу. Сільське життя не для тебе».

«А, як же ви, бабуню?» – промовила вражено дівчина.

«Просто їдь, а за мене не хвилюйся. Не кине ж вона своєї матері», – сказала бабуся, виймаючи із шафи старий чемодан.

Яскраво світило сонце. Світлана Ігорівна блаженно потягнулася у ліжку. Вихідний… Прислухалася… Поруч мирно спав Стас, а за дверима уже лопотіли дві пари маленьких ніжок.

Вони йшли алеєю парку, сміючись та тримаючись за руки. У якусь мить Світлана відчула, що хтось уважно її розглядає. Вона уже давно звикла до уваги, ще б пак сім’я успішного бізнесмена мало кого залишить байдужим. Проте цей погляд якось відрізнявся, наче дивилась не людина, аж холодок по спині пробігся.

Обернулася і обомліла. Перед нею стояла Ніка, її молодша сестра, яку вона не бачила уже з десяток років, одразу після того, як не стало бабусі бабусі. Вона дуже змінилася, неохайна та замурзана жінка з нездоровим кольором лиця.

«Правду кажуть люди, на чужому нещасті – щастя не збудуєш!» – промовила тихо Ніка.

Вони проговорили декілька годин. Такі чужі і такі рідні.

Іван не зумівши прижитися із міською дружиною, знайшов розраду в чарці. Дитину Ніка так на цей світ і не явила. Потім були нескінченні образи.

«Я ж прийшла вибачитися. Кажуть перед тим як іти у вічність душу треба очистити. А мені жити залишилося недовго. Ти пробач мені за все, і за нерівномірну батьківську любов, і за вкрадене кохання. Хоча, я розплатилася вже сповна. Ти так не думаєш?» – сказала Ніка, витерши брудним рукавом заплакані очі.

Світлана підтримувала сестру до кінця, забувши минуле. Але ні найкращі спеціалісти, ні найдорожчий догляд не допоміг.

Мати сестер так і не змогла те пережити. Батька, який залишився один, Світлана забрала до себе. І хоча у свій час, він так і не зумів стати справжнім татом для неї, він став найкращим дідусем для її дітей.

Дар’я ОНІМОВА.

Редакція тексту – intermarium.news. Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото – firestock.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

А у 10 років Світлана випадково дізналася таємницю своєї появи на світ. У той сонячний, теплий день її життя перевернулося з ніг на голову