– А от якби ми розлучилися, ти б одружився вдруге? – я уважно спостерігаю за реакцією чоловіка. Після невеликої паузи, рівним тоном, не змінюючись в обличчі, він каже

– Після того як я був одружений з такою чудовою жінкою, розумною, красивою, і повною усіляких чеснот, навряд чи я можу бути щасливий з кимось ще.

Я живу з цим гумористом майже половину життя. За 17 років ми маємо чотирьох дітей, платимо іпотеку і будуємо дачу в глибинці. За спиною три великих кризи спільного життя, як за підручником, кожні п’ять років. У раковині брудний посуд, в дитячій розкидані іграшки, в каструлі борщ, у мене новий манікюр. Манікюрниця впевнена, що я живу в казковій реальності: чоловік розрізняє зміни кольору моїх нігтів. «Не кожен чоловік так хвилюється про свою жінку!» – патетично вигукує вона. Аромати ацетону оточують її, як дурман піфію.

“Розвій прах мій над морем», – я лежу з температурою 39, а чоловік обтирає мене вологим рушником, бо препарати ще не почали діяти. Він стискає зуби і злісно шипить: «Якщо тебе не стане, я тебе точно закопаю. У червоній коробочці з рюшечками. І поставлю пам’ятник з фотографією, де ти блондинка!». Найкращий стимул, щоб одужати: ненавиджу рюшечки.

Ніхто не вірив в успішність нашого шлюбу. Особисто я не вірю в нього досі. Ми дуже різні люди, з різними характерами і темпераментами. Ми не можемо відпочивати всією сім’єю, два рази пробували, тепер воліємо тужити в розлуці. Ми добряче бісимо один одного.

Сьогодні я бачила літню подружню пару, яка форсувала сходи в підземному переході. Вони повзли уздовж поручня, підтримуючи один одного. Закохані, що йшли назустріч, з посмішкою переглянулися: «Давай зустрінемо старість разом!». «Ворушись!» – буркнув дідусь.

Чужа душа – темний ліс. Чужа сім’я – темний ліс ще густіший. За видимим рівнем стосунків є невидимий, таємний і сповнений сенсу. Чи вирішується там доля родини? З чого складається це рішення? З ніжності чи жорсткості, з байдужості чи чуйності, зі смирення чи владності, зі співчуття чи примусу, з бідності побуту чи багатства духу – хто знає? Я ось точно не знаю. Тюбик із зубною пастою, оспіваний Висоцьким, часом має на життя сім’ї доленосний вплив.

Мій чоловік може зателефонувати мені і сказати, що він приїде з друзями. За годину. Я судорожно ганяю по кухні і встигаю накрити щедрий стіл з п’яти страв. Не тому, що я підневільна дружина, і боюсь навіть заперечити чоловікові. Просто гостинність має величезне значення для мого чоловіка. Таке ж, як його свобода вибирати, що їсти і пити, який одяг вдягати і як часто їздити на риболовлю.

Для мене свобода теж дуже важлива. У багатодітній родині у дорослих величезна кількість обмежень. Ми контролюємо свої емоції, своє роздратування, фільтруємо сказане (замість «та відвали ти вже» говоримо «що ти відчуваєш?» І т.д.), підстроюємо наші графіки під навчання і захоплення дітей. Витрачаємо гроші на цих маленьких нечемнуль, врешті-решт! А так хочеться нову помад…

Якщо в цих умовах добровільної неволі ми, дорослі, почнемо закручувати гайки один одному, контролюючи і визначаючи глибоко особисті речі, життя в родині остаточно перестане відрізнятися від містечкового пекла. Доводиться вчитися довіряти. Бути відвертими і вірити, що наші слова не будуть використані проти нас (будуть, на жаль). І пам’ятати, що у кожного з нас всередині є таємна кімната, де «тіньовий кабінет» може запропонувати умови перемир’я. «Тіньовий кабінет», хто не знає, – це такий опозиційний варіант уряду, який розробляє альтернативні рішення проблем.

Наприклад, одного разу я страшенно образилася. Зараз не пам’ятаю навіть причину, але почуття були такі сильні, що подих перехоплювало. І тільки знання кодексу утримувало від деяких діянь. «Розлучення! Роз’їзд! Ніколи! Па!» – незв’язно вигукувала я і гуглила приблизну вартість нерухомості в нашому районі.

А потім діти притягли гітару. На ній колись мій чоловік, зовсім молодий хлопець з довгою чуприною, грав музику, яку написав на мої вірші. Я згадала, як він утішав мене після сварки з подругою. Як допомагав, коли я плакала, вперше прочитавши критичні коментарі до своєї статті (відтоді пройшло 10 років, дівчатка, не соромимося, продовжуємо критикувати). Як заступився за мене в спірній ситуації з родичами. Як він готує суботні сніданки і розвозить дітей по гуртках, тому що я все ще сплю, і сплю, і сплю. «Скільки часу і сил я витрачу, перш ніж знайду чоловіка, який так добре обнімашкається?» – постукали з таємної кімнати. Голосом опозиції жоден мудрий правитель не нехтує, якщо ставить собі за мету правити довго, ось що я вам скажу.

Сім’я – це не батьківство. Батьками можуть бути і самотні люди. Сім’я – це не спільне господарство і не стратегія виживання. Разом жити можуть і друзі, утворюючи стійкі комуни. Сім’я – це не спільні проекти і захоплення. Вести проекти можуть однодумці і колеги.

Сім’я – це союз чоловіка і жінки, їх проростання один в одного. Діти – люди в родині тимчасові, як прийшли, так і підуть, розбіжаться своїми шляхами-доріжками. А ми залишимося. Сумні, смішні, з не дуже міцним здоров’ям і жменькою спогадів. Будемо брести по своїх старечих справах, підтримуючи один одного. І коли він скаже мені: «Ворушись!», Я відповім: «Чоловіче, не приставайте! Я пристойна заміжня жінка! Хоча перед вами встояти неможливо!».

І ми засміємося! Щиро….

Автор: Hіна Aрхіпова.

Фото ілюстративне.

Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

– А от якби ми розлучилися, ти б одружився вдруге? – я уважно спостерігаю за реакцією чоловіка. Після невеликої паузи, рівним тоном, не змінюючись в обличчі, він каже