У СРСР примусову працю школярів і студентів на сільськогосподарських роботах пояснювали не тільки необхідністю збору врожаю, а й ідеологічною згуртованістю. Таке явище, як “поїздки на картоплю”, стало частиною системи виховання молоді, хоча багато в чому воно викликало невдоволення.
Причини масового залучення молоді до сільгоспробіт
Багато хто пам'ятає, що щоосені навчальні заклади отримували рознарядки, в яких пропонувалося відправити певну кількість учнів до колгоспів і радгоспів, пише Telegraf. Це стосувалося не тільки школярів, а й студентів вишів, а також співробітників наукових та освітніх установ.
Основні причини таких практик:
- Дефіцит робочих рук. Незважаючи на хороші врожаї, у колгоспах і радгоспах катастрофічно не вистачало людей для їхнього збору.
- Ідеологічне виховання. Влада намагалася долучити до фізичної праці представників розумової праці, доводячи, що всі громадяни СРСР рівні.
- Рекордні показники. Для звітності перед державою потрібно було зібрати максимальний урожай, і залучення молоді допомагало домогтися запланованих результатів.
Як проходили “картопляні” експедиції
На початку осені школярів і студентів організовано вивозили в сільську місцевість, де вони мешкали в бараках або наметах, працюючи на полях з раннього ранку до пізнього вечора.
Незважаючи на зусилля учнів, якість збору залишала бажати кращого. Недосвідчені робітники могли пошкодити врожай, залишити частину коренеплодів у землі або не дотримуватися правил зберігання. Через це значна частина врожаю псувалася, а іноді доходило до втрати 80% зібраних овочів.
Наслідки та ставлення до практики
Робота в полях негативно позначалася на здоров'ї школярів і студентів. Багато хто застуджувався, отримував легеневі захворювання через холодні ночі в бараках. Крім того, навчальний процес переривався, що впливало на якість освіти.
Зарплату за таку працю не платили, але як компенсацію дозволяли забрати додому невелику частину врожаю. Цей факт викликав невдоволення серед молоді та інтелігенції. Згодом практика примусової праці стала асоціюватися з марністю й абсурдністю, породивши безліч анекдотів і критичних висловлювань.
У 1987 році радянська преса визнала, що через неефективний підхід до збирання врожаю велика його частина була втрачена. Це стало одним із символів кризи радянської економіки, яка залежала від примусової праці молоді, але не могла забезпечити її ефективність.
