Польські аграрії не хочуть приймати факт про те, що неможливо в 21 столітті працювати за технологіями 20 століття. Щоб вижити, їм доведеться пристосуватися до нових правил ринку та ЄС.
Ситуація з масовими протестами фермерів у Польщі демонструє просту річ: місцеві аграрії не розуміють, що світ змінився і вони більше не можуть працювати у 21 столітті працювати за технологіями 20 століття. Щоб вижити, їм доведеться змінитись і пристосуватися до нових правил ринку та Євросоюзу. При цьому зміни будуть болючими, оскільки рано чи пізно Польща зрозуміє, що агросектор назавжди змінився. Це означатиме відхід з ринку приблизно 40-50% існуючих фермерських господарств Польщі.
Більше того, українське зерно – це не причина, це симптом хвороби польського АПК, пише економічний аналітик Анатолій Несміян.
“Польський уряд не може сказати своїм фермерам неприємну річ: хлопці, в 21-му столітті працювати за технологіями 20-го століття – це гарантовано забезпечити свою конкурентну поразку. Ви або змінюйтесь (а це означатиме відхід з ринку приблизно 40-50 відсотків нині) існуючих фермерських господарств), або готуйтеся до того, що ви програєте. Українське зерно – це не причина, це симптом хвороби, це просто криза, яка показує, що польський аграрний сектор має критично низький запас міцності. Навіть якщо українське зерно прибрати з ринку, проблема все одно лишається”, – пише він.
При цьому польська влада сама не дуже розуміє, як їй бути.
З одного боку, створювати умови для технологічного ривка аграрної галузі – це втрати бюджету на етапі технологічного переходу плюс високі соціальні витрати на соціальну адаптацію значної кількості фермерів, які однозначно втратить роботу через те, що нові технології сильно знижують потребу в екстенсивній праці.
Не робити цього всього – отже, потрібно готуватися до дедалі вищих витрат бюджету на компенсації та дотації аграрної галузі плюс до політичних витрат у зв’язку з дедалі жорсткішим закриттям внутрішнього польського ринку та створенням на ньому тепличних умов для місцевих виробників.
Дилема, причому будь-яке рішення не виглядає простим і вимагатиме від польської влади дуже високих управлінських компетенцій.
“Тому польська влада надходить у класичній бюрократичній манері: вона взагалі нічого не робить для вирішення базової проблеми, займаючись поточними завданнями реагування на симптоми”, – додає Несміян.
