Якось весною до хати Марії під’їхала срібляста іномарка. «Ось, – широко усміхаючись, оголосив розповнілий, пахнучий дорогим одеколоном, Станіслав, – вирішив у відпустку до вас. Приймай, мамо, подарунки. І клич Бориса. Посидимо, зустріч відмітимо». Якби знала Марія, чим закінчаться ця зустріч

Життєві історії

Якось весною до хати Марії під’їхала срібляста іномарка. «Ось, – широко усміхаючись, оголосив розповнілий, пахнучий дорогим одеколоном, Станіслав, – вирішив у відпустку до вас. Приймай, мамо, подарунки. І клич Бориса. Посидимо, зустріч відмітимо». Якби знала Марія, чим закінчаться ця зустріч

Марія Петрівна вже який день не знаходить собі місця, вона ніяк не може зрозуміти, яка кішка пробігла між її синами. У неї їх двоє. Борис і Станіслав – близнюки. І ростити їх Марії Петрівні було нелегко, адже чоловіка давно не стало. Синам тоді якраз один рік виповнився. В 25 років залишилася Марія удовою, з маленькими дітками на руках.

Марія працювала дояркою в радгоспі. Добре, що хоч свекруха прибігала щодня, допомагала з близнюками. Діти росли і весь час трималися разом – куди один, туди й другий. Ніколи й не сварилися, стояли горою один за одного. Правда, поїхала якось Марія до столиці і привезла дітям дерев’яного коника, лакованого, на коліщатках. Та скоро була вже й не рада, що привезла її. Тоді хлопці вперше посварилися, бо не поділили конячку. Починалися крики, штовханина, а потім вже й до бійки дійшло. Якось вони довели її до того, що вона взяла пилку й розпиляла конячку навпіл. Хлопчики відразу заспокоїлися й втратили до іграшки інтерес. Джерело

Хоч і любили брати один одного, але постійно змагалися між собою, хто кращий. Спочатку це було змагання в навчанні. А потім закохалися вони в одну дівчину Віру. Спочатку Борис проводжав її зі школи, потім почав і Стас разом із ними ходити. Хлопці змагалися в дотепності. Дівчина спочатку сміялася, її влаштовувало таке становище, а потім дала Борі, як то кажуть, «відкоша», вибравши Стаса.

Але незрозуміла ситуація сталася на випускному – хлопці повернулися додому разом, майже одразу після офіційної частини. І як Марія не допитувалася, чому так рано прийшли, і на кого вони залишили Віру, хлопці разом відповідали:

– Воно тобі треба, мамо?

Після школи Стас вступив до будівельного інституту, а Боря, відслуживши в армії, влаштувався водієм на гранітний кар’єр, на якому колись працював і батько. До речі, Марія так більше і не вийшла заміж. Сваталися до неї, й не раз. Але жінка боялася, щоб хлопці не були обділеними її любов’ю, увагою. Так і зістарилася сама, важко працюючи, турбуючись вже про дорослих синів.

Стасик вчився. Звісно, стипендії не вистачало, і Марія допомагала студенту продуктами та грошима. Часто й останні передавала сину. З Борисом їй було легше – сам заробляв.

Відтоді брати майже не зустрічалися. Стас постійно був у роз’їздах, заробляв гроші і мамі допомагав. Борис продовжував працювати водієм самоскида, возив щебінь, граніт. Одружився і перебрався від матері до дружини.

Пройшов час. У Бориса росли донька і син. Дружина, тиха і хвороблива Зінаїда, працювала бібліотекарем, клопоталася на городі та в хаті. Жили, як всі, не багато, не бідно: розмірено і нудно. Станіслав все ніяк не міг влаштувати своє особисте життя.

Якось весною до хати Марії під’їхала срібляста іномарка. «Ось, – широко усміхаючись, оголосив розповнілий, пахнучий дорогим одеколоном, Станіслав, – вирішив у відпустку до вас. Приймай, мамо, подарунки. І клич Бориса. Посидимо, зустріч відмітимо».

Стіл вийшов святковим. Станіслав привіз стільки всього, що мати тільки ойкала, розгортаючи пакунки. Зінаїда сиділа, не піднімаючи очей. Борис, випивши кілька чарок, колупав якусь дивовижну рибу. А мати все тулилася до сина, якого так давно не бачила.

– Ой, – раптом підхопилася Марія, – а огірочки й забула. Я зараз… Поки бігла за огірками, щось між синами сталося. Коли повернулася, брати вже стояли, схопивши один одного за піджак, а злякана Зіна тулилася в кутку хати. З переляку Марія випустила огірки на підлогу.

– Синочки, не треба! Нащо ж?

– Мамо, не втручайся! – зарикав Стас, – Ми – самі!

Стас і Борис вийшли поговорити, а Марія кинулася до Зіни, щоб та розповіла, що ж сталося. Але та тільки плечима здвигнула. Борис забіг на кухню, наказав дружині збиратися, а Марії сказав:

– А ти, мамо, май на увазі: поки він тут, мене не побачиш…

На наступний день Борис збирався в дорогу. Марія спробувала у нього хоч щось дізнатися, але той мовчав.

– Синочку, що ж ти до цих пір один? Пора б уже сім’ю мати, діток народити… Хіба мало гарних дівчат біля тебе крутиться? Он ти який у мене красень! Може помиритесь? Я піду покличу брата.

– Мамо, не треба. Не брат він мені. Це ж подумати тільки – позаздрив, знайшов, чим попрікнути… Не ображайся, але я тепер, мабуть, не скоро у тебе появлюсь.

Борис теж перейшов жити до Зіни і до матері не заходить. А Марія не перестає думати: що вона не так зробила? І як бути матері, адже обох синів вона любить однаково, а вони… Хіба вона винна, що Стас краще живе за Бориса? І болить її серце за обох, і мучиться безсонними ночами: «Як же так, рідні, кровні брати, що їм ділити?». І не може придумати через що ця ворожнеча розгорілась. Коли все це почалося і як все це припинити, адже рідніших людей у неї немає.

Любов МАТВІЄНКО

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Loading...

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Якось весною до хати Марії під’їхала срібляста іномарка. «Ось, – широко усміхаючись, оголосив розповнілий, пахнучий дорогим одеколоном, Станіслав, – вирішив у відпустку до вас. Приймай, мамо, подарунки. І клич Бориса. Посидимо, зустріч відмітимо». Якби знала Марія, чим закінчаться ця зустріч