“Я хочу назад своє життя, якe було до пoлoгів! Мені не подобається бути матір’ю” – кричить Лєнка, а потім сидить і реве

33

– Алін, я більше так не можу, розумієш? Ну хто сказав, що я повинна терпіти її постійне ниття? Мені не подобається проводити з нею дні і чopтові безсонні ночі.

Від такого ми з подругою обидві зависли – ну якось само недобре виходить, а де інстинкти материнства, що ж Лєнка – бракована чи що? Та й взагалі, у нас не прийнято в такому зізнаватися. Бути матір’ю – мало не вище жіноче призначення. А що робити, якщо не виходить? Джерело

Пам’ятаю свої пoлoги – я закінчувала інститут, і вaгiтнiсть в мої плани зовсім не входила, але, як то кажуть, так вийшло. Будучи глибоко вaгiтною, я здавала сесію і більше думала про держіспити, ніж про майбутню дитину. Зізнатися, мене тоді теж мучила совість – я все шукала в собі горезвісний материнський інстинкт, але ніяк не знаходила.

Навіть на початку по відношенню до малюка у мене більше було відповідальності, ніж любові – нагодувати, переодягнути, викупати, знову нагодувати, і так до нескінченності. Теж втомлювалася, батько дитини не особливо допомагав, хоч ми і були тоді одружені. Часом накочувала самотність так, що вити хотілося. А потім мій малюк посміхнувся, і в цей день світ перевернувся – я відчула, що більше не одна.

– Лєн, та все буде добре! Це нормально іноді дратуватися на свою дитину, як без цього-то? – я обняла подругу, на мене дивилися повні сліз очі, – тобі просто треба відпочити. Виспатися, присвятити час собі, сходити в салон, нарешті! Адже твій емоційний стан і доньці передається. Може, якщо поруч буде щаслива мама, і ниття саме припинитися?

– Я спробую, – схлипує у відповідь Лєнка.

– Мамочко, я тебе лублю, не плач, – кліпає очима поруч зі світлим волоссям дворічне янголятко.

– Я теж тебе дуже люблю, донечко, – обіймає її Лєнка. Все-таки, щоб вона не говорила, вона – хороша мама!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Loading...
-->