В купе тихо всі давно заснули, а вона тихенько сидить й гадає, що ж таке придумати для батьків, щоб вони точно повірили й не здогадалися, що вона їм нахабно бреше

6

Вона сиділа біля вікна та дивилася, як краєвиди сіл змінюються лісами, і так по колу. В купе тихо, всі давно заснули, а вона тихенько сидить й гадає, що ж таке придумати для батьків, щоб вони точно повірили й не здогадалися, що вона їм нахабно бреше.

Можна, було б сказати, що він в АTО, справжній патріот, який захищає свою країну, але ж він все одно мав би вернутися… А якщо сказати, що він пoмер? Теж, не можна, адже батьки захочуть зв’язатися з його батьками, щось дізнаватися і зрозуміють, що я збрехала. Джерело

Зараз, напевно було б сказати, що треба було думати головою, а тепер кажи правду. Але ж ця правда поставить кінець у її відносинах з консервативною сім’єю. Вони її не пробачать. О, ні, ніколи. За те, що вона завела курортний роман з красивим хлопчиком, який навіть її номером телефону не поцікавився.

О, ні, ні за що не пробачать. Вона ж то думала, що він сам її знайде, в нього ж є її номер, вона була так певна, що він в неї закоханий, що навіть не сумнівалася, що він кинеться на її пошуки. Але…

Вона так палко вірила в його щирість, вона то була по-справжньому щира з ним, у кожному слові, доторку та поцілунку були ті глибокі почуття, які вона ще ніколи ні до кого іншого не відчувала. Її здавалося, що це і є той самий з яким вона проведе все своє життя… І що її сказати батькам? Що вона наївна дурепа? О, так. Але ж її строгі та порядні батьки не так виховували свою донечку. Ні, зовсім не так. Тому, вона й боялася, що не почує прощення від них.

Думки про абopт вона відкинула відразу. Нехай ця дитина буде мати тільки маму, але ж це плід справжнього щастя та кохання… Ну, з її боку так точно. А пригадуючи своїх подруг з університету, які робили абopт, а потім просили пробачення, бо усні (інколи наяву) бачили малят закpривaвлeних ще ненаpoджених, в Марійки й рука б не піднялася скоїти таке.

Нею було прийнято рішення зберігати мовчання до того моменту, доки все і так не стане зрозуміло. Навіть, її найкраща подруга Наталя нічого не підозрювала.

З Наталкою вони жили разом на квартирі уже кілька років. На відміну від Марійки у її подруги постійно були кавалери, яких вона «любила» і думала, що «точно, це вже той останній з яким я одружуся», хоча такого досі не сталось.

Наталка та, хто зрозуміла перша, які «зміни» сталися з її подругою. Вона не стала її звинувачувати, а ось хлопця вона хотіла відшукати та змусити на ній одружитися, але Марійка була проти, адже, якщо вона йому не потрібна, то навіщо йому її дитина? Можливо, він уже й забув її, а ось вона навряд зможе забути Бориса (а чи справжнє це ім’я?)

Вона не змогла полишити думок про те, що потрібно вигадати історію для батьків, адже часу ставало все менше. Заснути вона так і не могла, так що потрібно було думати.

Можна було б сказати, що її зґвaлтyвали. Але ж, тато буде зразу вимагати піти подати заяву до суду, а якщо когось невинного знайдуть і посадять? Ні, я не зможу так. А мама ж буде ненавидіти мою дитину, бо думатиме, що вона пооpoдження зла, хоча це не так. Ні, це точно поганий варіант.

Її в той же момент закортіло у тyалет. Біля вікна стояв солдат, він був дещо старшим неї, якимсь спустошеним та красивим. Він пропустив її до вбиральні, а та кивнула у якості подяки.

Коли вона вийшла він поглянув на живіт та запитав:

– Хто там у вас?

– Дівчинка.

– Пощастило, обмине вашу дитину вiйна.

Вона продовжила стояти з ним, навіть у тиші, тому що хотіла втекти від власних проблем.

– Чоловік вас чекає дома, чи його також забрали на вiйну?

– Ні, він не на війні.

– Двічі пощастило, сподіваюсь і не заберуть. Хай залишався б тут, щоб вам допомагати та дочку виховувати.

– А ви давно на вiйні? – запитала Марійка, щоб не поринати знову у свої думки.

– Близько півроку, друг мій, що в купе спить, також, десь півроку…

– Важко там? Дурне запитання, напевно…

– Важко. Так, важко. Ось мій друг, я йому, скажемо так, допомагаю додому потрапити, то він жити навіть не хоче, одну ногу втратив, дівчину, яку кохав – загубив. Ось і їде додому, не знаючи, навіть навіщо.

– Батьки знають? Чекають його?

– Та ні, він їм каже, що все у нього чудово. Їдемо до мене додому, я йому хочу повернути бажання жити і хоч трішки його підняти та підготувати батьків до новини.

Після цього він сказав, що її пора в купе, бо ще простудиться. Дівчина слухняно пішла до себе.

Вона довго лежала та намагалася заснути, але не могла. То думала про того хлопця з ногою, то про власну проблему. А що, якщо запропонувати йому бути з нею? Та ні, це зовсім божeвiлля. Але ж, вона так допоможе йому знайти сенс життя, а він допоможе її.

Але ж як це сказати, а якщо він розсміється в лице? Але, ж вона його не любитиме та й він її також. Яка з них сім’я вийде то? Вона ж і досі любить того хлопця від якого в неї дитина та іншого навряд покохає… вона покинула свою божeвільну ідею та заснула.

– Через 20 хвилин ваша зупинка, дівчино, прокидайтеся! – почула вона голос та прокинулися.

Виходячи з купе вона побачила, як на милицях стоїть її Борис.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Loading...
-->